Війна Ізраїлю та Ірану: як колишні друзі стали ворогами і шість сценаріїв закінчення конфлікту

Чи можуть помиритися Ізраїль та Іран, якщо режим аятоли впаде: Фокус згадує, коли країни стали ворогами і наводить шість сценаріїв розвитку ситуації.

Іран та Ізраїль зараз відомі, як вороги, які протягом останніх кількох десятиліть обмінюються погрозами та ракетними ударами. А Ізраїль проводить таємні операції, мета яких — не дати Ірану створити ядерну бомбу.

Офіційний Тегеран заявляв, що хоче стерти Ізраїль з лиця Землі, а Ізраїль вважає, що саме Іран і його проксі — єменські хусити і ХАМАС, — є головною загрозою в регіоні. Але так було не завжди.

Щоб зрозуміти, як дружба перетворилася на ненависть, потрібно згадати, як бурхливо змінювався Іран на початку ХХ століття, намагаючись стати незалежним від іноземного впливу.

Тоді на престолі запанувала династія Пехлеві, коли перший шах цього імені Реза-хан, 34-й хан Ірану, повалив правлячу династію Каджарів. Країна, яку тоді називали Персією на грецький манер, була окупована британськими та російськими (пізніше радянськими військами).

Під час свого правління Реза-шах провів реформи з відновлення країни та політичної й економічної незалежності. У 1935 році Персія офіційно стала Іраном і свіженазвана держава активно співпрацювала з Німеччиною. При цьому нацизм і антисемітизм в Ірані не пройшов.

Реза-шах офіційно заявляв, що всі іранські євреї — це асимільовані іранці і оголосив Іран нейтральним на початку Другої світової війни.

Але 1941 року Велика Британія і СРСР окупували північний і південний Іран і Реза-шах був змушений зректися престолу на користь свого сина Мухаммада Рези Пехлеві, великого британофіла. Перший шах Пехлеві помер у ПАР 1944 року.

У січні 1942 року Іран, Радянський Союз і Велика Британія підписали Тристоронній договір. У цій угоді союзники визнали територіальну цілісність, суверенітет і політичну незалежність Ірану. Вони також зобов'язалися захищати іранську економіку від наслідків війни.

І найголовніше, вони обіцяли піти з іранської території протягом шести місяців після закінчення війни. Забігаючи наперед, скажемо, що американці і британці пішли в січні 1946-го, а СРСР вдалося витурити до травня після втручання ООН.

Але до весни 1942 року Іран розірвав усі відносини з державами осі, а 1944 року оголосив війну нацистській Німеччині.

У 1948 році, коли було створено Державу Ізраїль, відносини між нею та Іраном характеризувалися багатогранною співпрацею (хоча здебільшого прихованою, яку часто заперечували), яку обидві держави розглядали як таку, що відповідала їхнім національним інтересам.

Перші постійні ізраїльські дипломати з'явилися в Ірані наприкінці 1950-х років, до того ж багато хто з них були іранськими євреями. А Іран визнав Ізраїль де-факто, незабаром після Туреччини.

Позиція Ізраїлю ґрунтувалася на "доктрині периферії" прем'єр-міністра Давида Бен-Гуріона, і віддавала пріоритет міцним відносинам з Іраном, Туреччиною та Ефіопією як стратегії балансу сил проти арабського світу.

І серед цих потенційних союзників Іран Мохаммеда Реза-шаха Пехлеві посідав почесне місце з огляду на його численні пересічні геополітичні інтереси, що перетиналися з Ізраїлем.

І Іран, і Ізраїль остерігалися радянського впливу та войовничого панарабізму, прапор якого піднімав із середини 1950-х до кінця 1960-х років президент Єгипту Гамаль Абдель Насер.

Як заявив Бен-Гуріон у Кнесеті в жовтні 1960 року: "Ця дружба між Ізраїлем та Іраном існує і є міцною, оскільки вона ґрунтується на взаємних вигодах, які обидві країни отримують від своєї співпраці".

Тоді Ізраїль навчав іранських сільськогосподарських експертів, допомагав створювати і навчати іранські збройні сили, а іранський шах платив Ізраїлю нафтою.

Обидві країни після Шестиденної війни в червні 1967 року навіть побудували трубопровід Ейлат-Ашкелон, що з'єднує Червоне море і Середземне море. Окрім цього Пехлеві сподівався покращити відносини з Вашингтоном і перетворити Іран на сучасну, технологічно просунуту країну.

А Іран тоді був домівкою для другої за величиною єврейської громади за межами Ізраїлю. Ця ідилія припинилася 1979 року після Ісламської революції та утворення Ісламської Республіки на чолі з раніше вигнаним шиїтським богословом аятолою Хомейні.

Той із 1960-х використовував відносини шаха з Ізраїлем і США як козирну карту, щоб дискредитувати Пехлеві всередині країни і підірвати його легітимність. Він заявляв, що шах дозволив Ізраїлю "пустити коріння" в Ірані, що нібито загрожувало незалежності Ірану.

На його думку, США були "Великим Сатаною", а Ізраїль, відповідно, "Маленьким Сатаною". Прозахідна політика Пехлеві та його інколи авторитарна політика призвела до протестів, шаху довелося тікати з країни.

Він сподівався повернутися, але не отримав підтримки від Заходу і через рік помер від раку. А в Ірані запанували ісламські фундаменталісти. Але навіть після Ісламської революції таємна політика Хомейні відрізнялася від публічної.

Іронічно, але, заперечуючи право Ізраїлю на існування, Іран прийняв від нього допомогу у війні проти Іраку Саддама Хусейна в 1980-х.

Обома країнами рухав прагматизм: Ізраїль вірив, що режим Хомейні не вічний і відносини з Іраном можна відновити, а режим прагнув зберегти себе за всяку ціну і "Маленький Сатана" здавався меншим злом, ніж, наприклад, США.

Але в підсумку все прийшло до тих відносин, які ми бачимо зараз. Іран після розпаду СРСР і повалення режиму Саддама Хусейна в Іраку значно прискорився у своїй опозиції Ізраїлю.

Тегеран критикує Ізраїль за "окупацію палестинських територій", розвивав проксі у вигляді ліванської Хезболли, єменських хуситів і ХАМАС у Палестині, розширював свій вплив і наполегливо розвивав свою ядерну програму. Іронічно, але її створив шах у 1950-х за підтримки США.

У підсумку Іран став частиною сучасної "Осі зла" в компанії Росії та КНДР. Ізраїль у червні 2025 року скористався "вікном можливостей", коли Іран залишився практично один.

Створені ним проксі — безпорадні, завдяки ударам Ізраїлю і США, Росія загрузла у війні з Україною і, хоча засуджує атаки Ізраїлю на Іран, ясно, що на допомогу йому не прийде. Мета Ізраїлю знести режим, який у бункерах наполегливо створює ядерну бомбу.

Або створити передумови для того, щоб іранці, стомлені радикальною політикою, зробили це самі, як уже намагалися кілька разів. Але при цьому майбутнє Ірану туманне, а серед імовірних варіантів можна виділити шість сценаріїв.

Головне питання, що буде за будь-якого з цих сценаріїв робити Ізраїль і США. За позитивного результату — ймовірно, відродяться відносини, що були до Ісламської революції.

Але залишається питання, чи збереже за кожного з цих результатів Іран свою ядерну програму і що з цим робитиме Ізраїль. Поки що США відкидає плани Єрусалима ліквідувати Хаменеї та надати бомби, якими можна раз і назавжди знищити підземні ядерні заводи Ірану.

Нагадаємо, раніше Фокус писав про топ 6 ядерних об'єктів Ірану. А 17 червня президент США Дональд Трамп достроково залишив саміт "Великої сімки" і заявив, що "всі повинні негайно евакуюватися" зі столиці Ірану — міста Тегеран.