Чотири причини "перемир'я" від Путіна

У принципі, ситуація не нова – з 2014 року спроби встановити перемир'я на фронті робилися неодноразово. За допомогою домовленостей сторін, із наступним порушенням із боку росіян. На цей раз ситуація дещо відрізняється. По-перше, масштабом бойових дій, довжиною лінії фронту.

По-друге, заявлено про "одностороннє" рішення РФ. Постає питання: а навіщо це Путіну. І тут є щонайменше чотири причини. 1. Внутрішньополітичний чи пропагандистський фактор Успішні удари Збройних сил України по Макіївці та Токмаку для РФ не помітити неможливо.

Окупанти змушені були визнати втрати (нехай і в менших масштабах). Водночас відповісти чимось масштабним не вийшло (ракетні удари найближчої ночі виключати, до речі, не варто). Пропаганда почала розкручувати образ "мучеників", особливо у Макіївці.

І якщо не маєш можливості нівелювати успіх противника демонстрацією власних "перемог", є сенс піти шляхом "демонізації". І "різдвяне перемир'я" тут підходить якнайкраще. Мовляв, є "добра воля" Росії, "повага" до християнських свят та "агресивні дії" української сторони.

Для цього навіть дістали з тіні товариша Гундяєва (Патріарх Кирило – єпископ Російської православної церкви. – Ред. ), який раптом заговорив про мир. Але, якщо навіть припустити, що ЗСУ теж не стрілятимуть, "агресивні дії" завжди можна зобразити.

Далі справа пропаганди – вкотре розкрутити тему захисників добра та боротьбу зі злом.

Глобальної кампанії на такому кейсі не побудуєш, але короткострокова хвиля, яка поглине Макіївку з Токмаком та інші провали, а також підготує ґрунт до можливих мобілізаційних заходів, реальна. 2.

Зовнішньополітичний чинник Росія останні два місяці надзвичайно активно говорить про можливість перемир'я. Для Путіна дуже важливо отримати оперативну паузу, щоб підготуватися до нової спроби наступу.

Тим більше, що таку "паузу" навряд чи з позитивом сприйме українське суспільство. І тут важливо демонструвати "договороспроможність", бажання вийти на діалог. Перемир'я, припинення вогню за таких варіантів — ідеальний алгоритм.

На відміну від будь-якого формату мирних переговорів, воно не призводить до "політичних ризиків" і може бути припинено в будь-який зручний момент. З іншого боку, подібний крок дає вагомий аргумент європейським та американським "адвокатам Путіна".

Мовляв, РФ можна посадити за стіл переговорів, треба лише "поважати інтереси Росії". Для України створюється пастка: відповідати "взаємним припиненням" – створювати ризик та підігравати Путіну. Причому, якщо Кремлю треба (а йому треба – див п.

1), навіть якщо ЗСУ стріляти не будуть, картинка "підлого нападу" російською пропагандою буде подана глядачеві. Не відповідати – ті самі "адвокати Путіна" в ЄС та США заговорять про "небажання Києва припинити війну". Один кейс погоди не зробить, але таких може бути кілька.

І тут уже завдання української дипломатії нейтралізувати подібні схеми Кремля та його партнерів. 3.

Пошук варіантів, як схилити Україну до переговорів на російських умовах Недаремно ідея припинення вогню була озвучена Путіним після розмови з президентом Туреччини Реджепом Ердоганом.

Останній активно просуває свою посередницьку роль, оскільки, за будь-якого завершення війни, позиції його країни у регіоні посилюються.

Для Путіна важливо вийти на зручний "варіант миру" – тобто припинення вогню, за якого РФ продовжує контролювати частину захоплених у 2022 році українських територій із подальшим рухом у напрямку до "Мінська-3". Перша спроба навряд чи буде успішною, але це лише перша спроба.

Яка, до речі, не відкидає нової спроби російського наступу. Як, втім, цього не виключають (а скоріше гарантують у майбутньому) і будь-які формати, аналогічні мінським домовленостям. 4. Просто провести перегрупування військ, підтягнути резерви.