Ця війна дає унікальні можливості зазирнути у свідомість громадян воюючих сторін. У реальному часі. Ба більше, ми можемо заглядати у свідомість ворога і спостерігати за рухом ментальних шестерень війни.
І що ми там читаємо (я періодично маю щастя знайомитися зі звітами незалежних соціологів, а інколи навіть із сирими дослідницькими даними)? А читаємо ми, зокрема, те, що України як сторони протистояння, як жертви агресії, у свідомості середнього росіянина зараз не існує.
Так, більшість із них розуміє, що в разі поразки доведеться виплачувати репарації, і вони дуже цього не хочуть. Тобто вони загалом розуміють, що війна завдає якоїсь шкоди, несе руйнування. Але для них це злочин без жертви.
Вони не сприймають це як шкоду Україні та українцям, у їхньому уявленні Україна — це "наше". Тут немає нікого "іншого", кому можна нашкодити. Крім нацистів, звісно, але то святе. А Україна — не жертва, не об'єкт заподіяння шкоди, а так, "територія".
В уявленні росіянина жертва — це вони. Це їх обманювали, принижували, "стрибали" на них, погрожували, відмовляли в повазі тощо. І так, це консенсусна думка в Росії сьогодні.
І я думаю, що ось це заперечення агресії і заподіяної шкоди, виключення справжньої жертви з рівняння війни та узурпація ролі жертви агресором є важливим психологічним механізмом розв'язання війни. Це те, що робить війну можливою.
Однією дегуманізацією ворога справа не обмежується, цього мало. Агресору необхідно не просто розлюднити противника, а перетворити його на абстракцію, винести за дужки, виключити з поля зору. Немає ніякої України, Росія воює із Заходом за "території" і "вплив".
Українська
English
USA
Français
Deutsch
Italiano
Polski
Čeština
Español
Slovensku
