Тиждень великого наступу. 7 підсумків для Путіна та Росії

І саме вони оголосять "Гласність", якої так боїться російський режим". Думка. Ми . Ми з України З першого дня війни Фокус ні на хвилину не припиняв роботу.

Наша команда вважає своїм обов'язком інформувати читача про те, що відбувається, збирати й аналізувати факти, протистояти ворожій пропаганді. Сьогодні Фокус потребує вашої підтримки, щоб продовжувати свою місію. Дякуємо за те, що ви з нами. Потім.

Але про це окремо треба багато писати. Головне зрушення цього тижня — росіяни відкрито у коментарях починають писати про нього негатив. І тригером став не наш наступ, а привітання Карла ІІІ з приходом на престол (найпристойніше: "Ти ще Гітлера привітав би").

Приблизно третина російських пропагандистів закрила свої телеграми та ютуби для коментування. Вони не встигають чистити коментарі. І це далеко не наші коментарі. Хоча нам слід навалюватися.

Як би це не звучало дивно, але в ці дні в Росії створюється опозиція з крайніх націоналістів, де перші скрипки хочуть грати Симоньян та Соловйов (етнічні неросіяни, між іншим).

Якщо бути точнішим, створюється прообраз цієї опозиції, яка зараз об'єднана спільними ворогами: Шойгу та Герасимовим.

Взагалі ця протоопозиція дуже строката і різномасна: від фашистів на кшталт Прилепина, які недолюблюють Путіна, але бояться про це сказати, до пропутінських Кадирова та Соловйова.

Окрім спільного ворога, їх поєднує одна єдина річ: вони відчувають важливість нинішнього моменту: зараз чи ніколи. На хвилі ультранаціоналізму вони хочуть зайти до вищої ліги російської політики та отримати статус системної парламентської опозиції.

Важливо: це не однодумці у політичному значенні цього слова, вони часто ненавидять одне одного. Але зараз вони вперше відчули смак крові. Ще дуже бояться, чекають на відповідь Кремля. Але завдяки нашим ЗСУ вони пробивають броню мовчання у РФ.

І вони стоять за один крок від прямої критики Путіна. Цей крок можна пройти за день, а може й ніколи. Кремль мовчить, сподіваючись на те, що "публіка дурепа" і проковтне все (якось усе розсмокчеться). Але це не головна причина мовчання: головна в тому, що нема чого сказати.

Говорити хоча б частину правди вони не можуть (вони не знайшли жодного аргументу). Можна або мовчати чи брехати. Вирішили мовчати про Харків та розповідати про міфічні перемоги на півдні. Простіше кажучи, у них немає "плану Б".

Якщо буде стабілізовано лінію фронту, вони швидко відновляться. Це дуже важливо, тому що ми (люди) мислимо сьогоднішнім днем, тоді як державні піармашини мислять як мінімум плюс 3-6 місяців. Тому режим поки що не потік. Він просто почав підтікати.

Головне інформаційне досягнення нашого великого військового прориву — чимало росіян зрозуміли, що їм брешуть. І брешуть не просто так (вони знають, що їм увесь час брешуть), а брешуть від безсилля. Путін показав себе слабаком.

І тому він має два варіанти: або щось робити на війні, або закручувати гайки. Я сподіваюсь на друге. Я завжди вважав і вважаю, що Росію розвалять самі росіяни.

Тому хочу вірити, що нинішній політичний сплеск націоналістів призведе до їхньої радикалізації проти влади і вони проб'ють остаточно стіну мовчання. І саме вони оголосять "Гласність", якої так боїться російський режим. І на останок.