Сім ключових висновків після наказу про мобілізацію. У якій ситуації опинився Путін

Наказ Путіна про мобілізацію — це визнання того, що Росія не може досягти своєї мети в Україні. 2. Путін розпочав повномасштабне вторгнення в Україну у лютому недостатньою силою. У гонитві за обмеженими вигодами вона вичерпалася.

Це помилка у плануванні воєнної кампанії, від якої Росія ще не оговталася. Зусилля щодо поповнення дефіциту російських військ без мобілізації провалилися.

Отже, заклик до часткової мобілізації — це спроба Путіна скоротити розрив між його незмінним наміром — контролювати всю Україну — і здатність Росії, що швидко погіршується, зробити це. Відео дня 4.

Мобілізація навряд чи уможливить скорочення розриву між намірами та можливостями Путіна у короткостроковій перспективі — якщо уможливить взагалі. Росія, ймовірно, зіткнеться з низкою проблем щодо набору та інтеграції своїх сил, як якісно, так і кількісно.

Багато росіян на словах підтримують війну, але не хочуть у ній воювати. Росія також зіткнеться з обмеженнями щодо продуктивності та дислокації цих сил — і те, й інше потребує офіцерських кадрів.

Це ресурс, який дедалі більше скорочується, і слабке місце в російській армії. Оснащення цих сил буде ще одним викликом, і недоліки оборонної промислової бази Росії лише посилять цю проблему.

Тому важливо, щоб Захід зберіг і розширив свій контроль за експортом електроніки. 5. Також ми маємо уникати надто зневажливого ставлення до мобілізації в РФ.

Ми мусимо пильно стежити за тим, як Росія інтегруватиме ці сили, як вона тренуватиме їх, і яким буде результат на полі бою. Його ми навряд чи побачимо до нового року. 6. Ціннісна пропозиція Путіна глибинному народу протягом багатьох років була обіцянкою «великої Росії».

Ця ціннісна пропозиція зараз піддається сумніву, частково через невдачі Росії в Україні. Не можна сказати, що Путін зараз дуже вразливий, але зараз найбільш вразливий, ніж будь-коли.

Путін намагається примирити непримиренні реалії: виконуючи цю обіцянку «великої Росії», свою нездатність її виконати, а також небажання народів Росії воювати в цій війні. 7.

Хоча ми не можемо виключити застосування Путіним тактичної ядерної зброї в Україні, є два критичні моменти, які варто відзначити. По-перше, Україна приймає на себе цей ризик з того дня, коли вона вирішила відбивати повномасштабне вторгнення Росії.

Україна і лише Україна вирішує, чи продовжувати йти на такий ризик. Поки що Україна віддала перевагу цьому ризику — частково тому, що альтернатива для багатьох — гірша. Це Буча. Це Ізюм.