«Путін — не дуже розумний». Як Китай та інші країни Сходу та Азії вказали РФ на її другорядну роль. Інтерв'ю з Портниковим

На саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС) в Самарканді зʼїхалися очільники 14 держав-учасниць обʼєднання. Присутнім там був і російський диктатор Володимир Путін, але ставлення до нього лідерів інших країн було достатньо зневажливим.

В інтерв'ю Радіо НВ політолог та публіцист Віталій Портников пояснив, що відбувалося на саміті та які інтереси переслідували учасниці ШОС під час розмов з диктатором. Відео дня  — На думку деяких експертів, на саміті Путіну вказали на його місце.

Що це за місце і чи ми не видаємо бажане за дійсне?  — Звісно, з багатьох причин нам хочеться видавати бажане за дійсне. Так чи інакше ми маємо усвідомлювати, що для самого Володимира Путіна така зустріч — свідчення того, що він не перебуває в міжнародній ізоляції.

І це найголовніше, на що зараз працює російська пропаганда. Тому, що з одного боку, ми чуємо в наших і в західних медіа, що Путін перебуває в безпрецедентній міжнародній ізоляції.

А з іншого боку — він проводить зустрічі на рівні лідерів Китаю, Індії, Пакистану, країн центральної Азії, Монголії, Ірану. Це зовнішня політика Росії, спрямована на Схід.

І за великим рахунком, ця зовнішня політика не сильно відрізняється від зовнішньої політики Радянського Союзу. Довгий час Радянський Союз міг вважати, що знаходиться в ізоляції від західних країн, і в 20-ті роки XX сторіччя, і в 50-ті, і у 80-ті.

Однак його зовнішня політика базувалася насамперед на Сході — на стосунках з Китаєм, які, щоправда, були спаплюжені конфліктом комуністичних партій. На хороших стосунках з Індією, на спробах відігравати роль посередника у конфліктах азійських країн.

І така зовнішня політика для населення Радянського Союзу була абсолютно логічною. Щоправда, Радянський Союз мав можливість розвивати умовні стосунки з тими європейськими країнами, які знаходилися в зоні його впливу. Але це була невелика частина Європи.

У цьому плані ми можемо говорити, що Путін веде таку зовнішню політику, яка була традиційною для Москви з більшовицького перевороту. Але це лише з одного боку. З іншого боку, ми бачимо те, чого в цій зовнішній політиці тоді не було — це регіональна конкуренція.