Чотири сценарії: як може розвиватися конфлікт між Росією та ЄС до 2030 року

Навіть якщо припустити, що завтра війна між Україною і РФ завершиться, Росія все одно залишиться на карті світу з усіма своїми амбіціями й новими зв'язками, які посилила з 2022 року. І Європі доведеться з цим рахуватися. Про це пише NZZ.

У лютому 2022 року Путін перетнув червону лінію і відкрито кинув виклик порядку європейської безпеки. Центральними базовими принципами цього порядку є непорушність кордонів між суверенними національними державами і заборона агресивної війни.

Росія навіть вийшла за рамки агресивної війни та веде загарбницьку війну, яка передбачає анексію території іншої країни. Заявлена мета війни — покласти край існуванню незалежної української нації та суверенної української держави.

Роблячи таким чином, Росія нападає на порядок, який був побудований у Західній Європі після Другої світової війни та прийнятий на сході континенту після закінчення Холодної війни з НАТО. Війна радикально змінює відносини Європи з Росією.

Ідея тісного партнерства, яка характеризувала політику Заходу щодо Росії з часів закінчення Холодної війни, явно провалилася. Досі немає послідовної нової політики щодо Росії.

На цей час Європа на чолі з Вашингтоном домовилася про подвійний підхід: підтримку України й санкції проти Росії. Як у цих умовах розвиватимуться відносини з Росією найближчими роками? Можливі чотири сценарії. Часовий горизонт — 2030 рік, тобто середньострокове майбутнє.

Цей сценарій є найбільш малоймовірним, вважають експерти, але тільки якщо вчасно йому запобігти.

Росія суттєво переозброюється, вкладає значні кошти у свої збройні сили, і її підтримує в цьому низка партнерів: зокрема, з Китаю товарами подвійного призначення, з Ірану з безпілотниками та балістичними ракетами, з Північної Кореї з боєприпасами.

При цьому Путін неодноразово давав зрозуміти, що зацікавлений не тільки в Україні, а й у панівному становищі в Східній і Східно-Центральній Європі. Лобова атака Росії — найменш імовірний варіант.

Однак спровокувати інцидент цілком можливо; країни Балтії для цього ідеальні. Росія може вдертися під приводом захисту етнічних росіян.

Таким чином, це змусить держави НАТО або відповісти військовим шляхом, або виявити недійсність обіцянок НАТО про захист, не діючи, і тим самим послабити європейську безпеку. У майбутньому це відкриє додаткові можливості для Росії.

Як може розвиватися цей сценарій, залежатиме від реакції Заходу. Рішучий і швидкий опір міг би стримати конфлікт і втримати його на рівні "інциденту".

Однак більш тривале коливання дозволило б Росії вбити клин в альянс — між країнами Східної та Північної Європи, які сповнені рішучості зупинити російську експансію, навіть дорогою ціною, та тими країнами, що шукають силового політичного рішення.

компромісний варіант з Росією. Другий сценарій на найближчі кілька років передбачає збереження напруженості на нинішньому рівні. Росія продовжує атакувати Україну, бувають періоди посилення бойових дій і затишшя, можливо, у формі припинення вогню.

Однак обидві сторони все ще бачать можливість виграти війну і не здаються. Водночас Росія посилює свою гібридну війну проти Заходу, використовуючи дезінформацію та пропаганду, а також періодично здійснюючи замасковані атаки.

Особливо сильний тиск вона чинить на Грузію та Молдову, продовжує поступову анексію Білорусі.

Захід, як і раніше, нерішучий у своїй підтримці України: він дає достатньо, щоб Україна не здалася і могла продовжувати чинити опір Росії, але недостатньо, щоб вона могла виграти війну. Не виключено, що Захід повністю підтримає Україну.

Після припинення вогню Україна буде настільки захищена у військовому відношенні Заходом, що для Росії буде безнадійно продовжувати війну. Захід нарощує українські збройні сили й постачає все необхідне.

Тому що Україна тепер має надійні гарантії безпеки, у країну приходять інвестори, повертаються біженці, Україна оговтується від наслідків війни. Водночас Грузія і Молдова захищені від російської агресії.

Це означає, що Росія втрачає свій військовий вибір щодо своїх західних сусідів. Хоча вона може продовжувати проводити гібридні операції, її будуть стримувати, оскільки Захід зміцнює свої збройні сили і пропонує себе як надійного партнера країнам регіону.

Четвертий сценарій малоймовірний. Наступник Володимира Путіна, ймовірно, продовжить його курс. Однак незрозуміло, чи буде він незабаром мати такий самий рівень влади і чи зможе він контролювати країну так само ефективно, як Путін.

Цілком можливо, що у наступника Путіна не буде можливості турбуватися про завоювання сусідніх країн, оскільки спочатку йому доведеться консолідувати владу всередині країни.

Не виключено, що відбудеться не тільки зміна позиції керівництва, а й зміна режиму — і знову візьмуть гору більш ліберальні позиції. Як і після смерті Сталіна 1953 року, у Москві може знову настати відлига, а разом із нею і можливості відкритися Заходу.

У такому разі Заходу доведеться докласти зусиль, щоб зробити Росії нові пропозиції щодо співпраці та інтеграції, не заплющуючи, як це було після закінчення Холодної війни, очі на питання територіальної цілісності та суверенітет сусідів Росії.

Передумовою співпраці має стати явна відмова від імперських амбіцій. Захід повинен підготуватися до всіх можливих сценаріїв. Те, що відбувається в Росії, неможливо контролювати ззовні.

Але Захід здатний формувати стратегічне середовище, в якому діє Росія, що, своєю чергою, впливає на саму Росію.

Що ясніше Захід відкидає спробу Москви використати військову силу і гібридну війну для відновлення домінантного становища в Східній і Центрально-Східній Європі, то більшою є ймовірність того, що Росія відмовиться від цього проєкту.

Оборона і стримування займають центральне місце в самоствердженні Європи проти нового російського імперіалізму. Якщо Європа хоче жити в мирі з експансіоністською Росією, вона повинна проявити твердість і рішучість та інвестувати у свої збройні сили.

Цього неможливо досягти за допомогою дипломатії, дружніх слів і компромісу, як знову і знову показують останні кілька років. Європа повинна сформувати баланс сил на свою користь.