Іранські дрони-камікадзе Shahed-136 атакували Білу Церкву. Чим і як може відповісти Україна

Вона стосується не тільки ворога". Думка. Ми . Ми з України З першого дня війни Фокус ні на хвилину не припиняв роботу. Наша команда вважає своїм обов'язком інформувати читача про те, що відбувається, збирати й аналізувати факти, протистояти ворожій пропаганді.

Сьогодні Фокус потребує вашої підтримки, щоб продовжувати свою місію. Дякуємо за те, що ви з нами. Ці іранські дрони-камікадзе Shahed-136 пролетіли сотні кілометрів і вдарили по об'єкту в нашому глибокому тилу.

Саме наявність ракет, здатних уражати наш глибокий тил, була й залишається однією із суттєвих переваг РФ у війні з нами. А тепер виявляється, що примітивні дрони з двигунами внутрішнього згоряння можуть виконувати практично ту ж роботу, що й ці розхвалені крилаті ракети.

І (виявляється!) ніхто нам, Україні, не заважав створити такі ж дрони у тисячних кількостях і бити за сотні та тисячі кілометрів у російському тилу.

Уявіть, скільки ешелонів із бронетехнікою, скільки таборів і казарм з особовим складом ми могли б знищити на далеких підходах, аби ті не прийшли сюди? Скільки жертв серед нашої армії та мирного населення ми могли б уникнути, якби ліквідували в перший же день війни максимум російських військ? А вони тоді нічим не відрізнялися від цілі, по якій сьогодні вдарили у Білій Церкві дронами-камікадзе Shahed-136.

Чому Іран, країна під жорсткими зовнішніми санкціями та внутрішньою релігійною диктатурою, зміг створити таку зброю, а ми, одна з найбільш айтішних країн світу, відкрита Заходу – не змогла? Я двічі зустрічався з попереднім президентом, говорив і конкретні, й абстрактні речі щодо необхідності розвитку галузі безпілотників в армії.

Я зустрічався з розробниками та пропонував створити ударний безпілотник, щоб уражати військові цілі у Криму.

Я хотів демонстративно це зробити, взявши політичну відповідальність на себе – щоб показати, що ця грізна зброя, здатна радикально зменшити наш дисбаланс сил з агресором, збити його гордовитість. Звичайно, що на мене дивилися, як на божевільного.

Ні, для вітчизняних розробників це було складно. Просто це нікому не потрібно, а для самих розробників це був ризик великих неприємностей від влади. Власне, і зараз в Україні розробка ударних БПЛА приватними компаніями заборонена.

У країні, яка стоїть на межі свого існування, та державна оборонка якої на 95% складається з імпотенції та корупції, звичайним громадянам заборонено розробляти зброю.

Цілі відділи у спецслужбах та органах правопорядку отримують зарплати з наших коштів – за те, що вони стежать, щоб ніхто з пересічних українців не міг розробляти зброю для захисту країни.

Звичайно, зброю все ж таки розробляють — але напівлегально і тільки ті, у кого блат у ГУР-СБУ-ССО. І панує над усім цим дивна атмосфера: недостатньо кооперації, зате багато ревнощів.

Мало відкритості до своїх побратимів, багато комерційного та вузького корпоративного інтересу. Я витрачаю свій майже ненаявний вільний час на розробки та на те, щоб максимально ділитися досвідом з іншими.

На жаль, так роблять далеко не всі, і чим ближче до офіційних статусів розробник, тим менше він співпрацює з іншими. Тим часом наші, українські дрони — кращі, сучасніші за іранські. Лють, лють відчуваю я до росіян, але не тільки до них.