Від поминок у Грозі до полігону на Сумщині: чому Росії все ще вдаються атаки по скупченнях людей

Цей удар ще раз показав: у прифронтових регіонах будь-яке зібрання — від ритуальних заходів до військових навчань — може стати ціллю для ворога.

Фокус з'ясував, чому такі трагедії повторюються, яку роль відіграють зрадники та чому дедалі частіше звучать пропозиції ховати полігони під землю.

Два роки тому, 5 жовтня 2023 року російські війська завдали ракетного удару по кафе в селі Гроза Куп'янського району Харківської області. У момент атаки в закладі проходив поминальний обід за загиблим на фронті військовослужбовцем Андрієм Козирем.

Трагедія забрала численні життя, залишивши глибокий слід у громади. 10 жовтня того ж року начальник Слідчого управління поліції Харківської області Сергій Болвінов повідомив, що кількість жертв зросла до 53 осіб, усі вони були ідентифіковані криміналістами.

Водночас п'ятеро людей вважаються зниклими безвісти. Згодом кількість жертв зросла до 59 людей. Ракетний удар мав катастрофічні наслідки для місцевих родин. Шестеро дітей залишилися повними сиротами, ще п'ятеро втратили одного з батьків.

Цей напад став черговим прикладом жорстокості війни, спрямованої проти цивільних. 11 жовтня СБУ виявила зрадників, які навели "Іскандер" на село. Ними виявилися брати Володимир та Дмитро Мамони.

Під час окупації вони перейшли на бік ворога, отримавши посади в окупаційній адміністрації. Після звільнення Харківщини втекли до Росії, звідки випитували у місцевих інформацію про Сили оборони та масові заходи, що призвело до трагічного удару.

Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павличенко, звернув увагу на критичні питання безпеки в прифронтових регіонах України.

За його словами, постійні сигнали тривоги створюють напружену атмосферу, ускладнюючи організацію будь-яких заходів. У цих зонах люди живуть у стані підвищеної готовності, де кожен звук може сигналізувати про небезпеку.

Це не просто технічний сигнал — це спосіб виживання, що впливає на психологічний стан населення. Павличенко навів приклад трагедії в Чернігові, де обстріл виставки військового обладнання призвів до загибелі людей.

Цей випадок підкреслює необхідність чітких протоколів безпеки навіть для мирних подій. "У прифронтових регіонах будь-які зібрання, включно з ритуальними заходами, можуть стати мішенню.

Наприклад, під час поховання загиблого воїна та подальших поминок стався обстріл, спрямований на цивільних, які не мали стосунку до бойових дій. Це сталося через зраду — передачу інформації ворогу", — каже Фокусу правозахисник.

Експерт наголосив на проблемі зрадників серед місцевого населення, які співпрацюють з окупантами. Військові знають про такі ризики, але цивільні часто недооцінюють загрозу.

Для зниження небезпеки Павличенко радить використовувати цивільний одяг для фахівців, уникати вигляду військових об'єктів і мінімізувати поширення інформації про заходи.

Це особливо важливо для поминальних подій, які є емоційно важливими, але в умовах війни стають вразливими. Щодо поминок, Павличенко зазначив, що такі заходи складно захистити. "Це частина культури, шана загиблим, але в прифронтових зонах — це ризик.

Я не закликаю відмовлятися від ритуалів, але раджу проводити їх у закритих приміщеннях, без широкого анонсування та з перевіркою учасників. Зрадники, які передають координати, свідомо спрямовують удари на цивільних, що є порушенням міжнародного права.

Українська Гельсінська спілка документує ці випадки для майбутніх трибуналів", — додає експерт. Ще одна загроза — використання дронів для атак на цивільних. За словами Павличенка, з 2024 року це стало тенденцією.

Дрони дозволяють ворогу завдавати точних ударів, роблячи мирне населення мішенню. Для протидії потрібне посилення протиповітряної оборони, але на індивідуальному рівні — уникнення скупчень людей.

Павличенко підкреслив, що безпека в прифронтових регіонах — це колективна відповідальність. Влада повинна посилити протоколи безпеки, а громадяни — бути пильними.

Він рекомендує обмежувати поширення інформації про заходи, використовувати захищені канали зв'язку та співпрацювати з правоохоронцями для виявлення зрадників.

Трагедія в селі Гроза у 2023 році продемонструвала вразливість цивільного населення та ризик скупчення людей в прифронтових регіонах. Проте найбільш вразливими залишаються військові на полігонах.

20 травня 2025 року російська ракета вдарила по стрільбищу поблизу Шостки на Сумщині, де в той момент проходили навчання. Загинули щонайменше шестеро військовослужбовців, ще понад десятеро отримали поранення.

Об'єкт розташований менш ніж за 50 кілометрів від лінії фронту, що від початку робило його вразливим для ворожих атак. Одразу після трагедії командувача військової частини відсторонили від виконання обов'язків, а матеріали передали правоохоронним органам.

У Національній гвардії заявили, що службове розслідування має встановити всі обставини інциденту, а винні отримають правову оцінку. Водночас військові експерти наголошують: проблема криється не лише у конкретних посадовцях, а й у системних прорахунках.

За словами аналітика Дмитра Снєгирьова, керівництво навчального центру проігнорувало ознаки того, що територія перебуває під ворожим спостереженням. Зокрема, йшлося про польоти безпілотників, які могли передавати координати для удару.

Відсутність адекватної реакції він називає службовою недбалістю, яка призвела до непоправних наслідків. "Командування мало б розосереджувати особовий склад і враховувати ризики, а не концентрувати десятки людей на відкритому майданчику", — підкреслив Фокусу експерт.

Подібні трагедії траплялися й раніше. Ще у 2022 році російська ракета знищила частину Яворівського полігону, де перебували іноземні інструктори. У 2023-му удари наносили по навчальних центрах на Чернігівщині та Закарпатті, а цьогоріч загиблі були й на полігоні під Дніпром.

Після кожного випадку проводилися службові перевірки, відсторонювали окремих керівників, проте системних висновків армія так і не зробила. Фахівці переконані: для уникнення нових трагедій необхідно змінити підхід до організації навчань.

По-перше, навчальні центри не повинні розташовуватися надто близько до кордону з Росією. По-друге, командири мають дотримуватися правил безпеки та розосереджувати бійців. По-третє, слід посилити протидію ворожим безпілотникам, які часто стають "очима" для ракетних ударів.

На початку серпня 2025 року, Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський запропонував істотно змінити підхід до організації військових навчань — зокрема, переводити полігони та навчальні центри під землю.

Після численних атак дронів і ракет на відкриті об'єкти він наполягав, що "навчальний процес має бути максимально переведений під землю", а реакція на повітряну тривогу та появу ворожих безпілотників повинна бути миттєвою.

Ідея виглядає перспективною з точки зору безпеки, але на практиці стикається з низкою суттєвих викликів. Військовий аналітик Олег Жданов зауважує, що будівництво підземних полігонів — складне і дороге завдання.

Навіть прості стрілецькі тири, що обладнані під скелею чи в ґрунті, вимагають великих капіталовкладень. Для ж складних полігонів зі стрільбою з артилерії, маневрами бронетехніки, вони потребують набагато більших ресурсів і часу — від пів року до року й більше.

Ще однією проблемою є рельєф і природа ділянок, на яких зараз розташовані полігони. Багато з них знаходяться на болотистих або піщаних ґрунтах, непридатних для сільського господарства, тому їх обирали через низьку економічну цінність землі.

Але такі умови ускладнюють інженерні роботи та зведення підземних споруд. Крім інфраструктурних викликів, існує ще одна важлива слабка ланка — дисципліна та виконання наказів.

Жданов наголошує, що вже траплялися випадки, коли військові ігнорували команди про укриття, що призводило до втрат навіть у випадках, коли укриття були доступні.

Антон Земляний з Українського центру безпеки й співпраці вважає, що частково ідею можна втілити: наприклад, перевести теоретичні заняття до підземель, збільшити кількість залізобетонних укриттів, посилити розробку систем протидії ворожим дронам.

Але він погоджується, що повністю підземні полігони — це радше гіпотетична мета, ніж ближня реальність. На сьогодні в ЗСУ вже є окремі підземні тири та укриття на полігонах і в навчальних центрах, але вони не масові та охоплюють лише частину підготовки.

Наприклад, підземна стрільба з гранатомету чи артилерії неможлива в закритих умовах.

Отже, ініціатива Сирського має потенціал зменшити ризики, але її реалізація вимагатиме часу, масштабних інвестицій, інженерної креативності та високої дисципліни серед військових — і навіть з усім цим неможливо повністю "сховати" всі навчання під землею.

Нагадаємо, за даними Financial Times, Росія модернізувала ракети "Кинджал" та "Іскандер", що різко знизило ефективність української ППО: рівень перехоплень упав із 37% у серпні до 6% у вересні.