Мода на FPV зіграла злий жарт: якої зброї не вистачає ЗСУ на Харківському напрямку

У Харківській області довгий час не було російського наступу, а коли він раптово почався, виробники виявилися не в змозі забезпечити великий попит захисників.

Українські військові, які відбивають наступ армії Росії на Харківському напрямку, потребують великої кількості систем скидання боєприпасів для дронів, але їх майже ніхто не виробляє. Про таку проблему Фокусу розповів Юрій Абдула, власник майстерні з Харківської області.

Невдовзі після початку повномасштабної війни в Україні військові зрозуміли, що скидати боєприпаси з дронів — це доволі ефективно та влучно, набагато краще, ніж просто так витрачати боєкомплект, відстрілюючи його наосліп, наприклад, з гранатомета.

Оператор, сидячи за кілька кілометрів, бачить зображення з камери дрона і чітко розуміє, що треба уразити.

На початку повномасштабної війни всі майстерні, які були в Україні, залучили свої потужності, щоб робити системи скидання, але з часом акценти почали змінюватися, почали працювати FPV-дрони типу "камікадзе".

Всі виробники "погналися за модою" і масово почали збирати такі БПЛА сотнями тисяч, забувши про системи скидання. "Зараз на Харківському напрямку дуже потрібні системи скидання, а у Харківській області діє лише одна наша майстерня, здатна забезпечувати цей напрямок.

Раніше ми десь на 10% забезпечували цими системами потреби всього фронту, а тепер повинні — всю Харківську область. Це Сумський, Охтирський, Бєлгородський напрямок і багато інших. Ми маємо їх забезпечити при тому, що не припиняємо забезпечення східних напрямків.

Для однієї майстерні — це як цунамі. На сьогодні за запитами військових тільки моїй майстерні потрібно віддавати від 300 систем на день, всього ж їх потрібно робити понад 1000 на день", — пояснив Юрій Абдула.

Скидати боєприпаси з дронів потрібно всюди на фронті, але у Харківській області довгий час не було російського наступу, а потім він раптово розпочався. Захисники України, які приїхали сюди воювати, потребують багато систем скидання, а їх немає.

Така ситуація склалася одночасно по всьому напрямку. Інша справа, коли майстерня регулярно відправляє обладнання одним і тим самим підрозділам, які постійно ведуть активні бойові дії десь на Сході.

На думку Юрія Абдули, FPV-дрони — це теж ефективна і зручна зброя, але вона одноразова і досить дорога, собівартість в середньому складає 15 000 гривень. Хороший квадрокоптер коштує дорожче, тоді як його можна застосовувати багато разів. "Дивіться, у чому різниця.

Купуєте ви, наприклад, якийсь Mavic 3 чи Autel — це, грубо кажучи, "весільні дрони", приробляєте до нього систему скидання, яка майже нічого не коштує (собівартість 350-400 гривень), заряджаєте будь-який боєприпас типу гранати Ф-1, саморобний вибуховий пристрій, кумулятивний чи термобаричний заряд, вилітаєте у зону бойових дій, де потрібно скинути, скидаєте і повертаєтеся дроном назад.

Це багаторазова дія, а ефект не менший, ніж від FPV", — зазначив фахівець. Юрій Абдула навів приклад за умови, що у військового підрозділу є по три FPV-дрони-камікадзе і квадрокоптери типу Mavic.

FPV-дрони можна легко втратити через дію ворожих засобів радіоелектронної боротьби, витратити на поодинокого солдата або ж поцілити у бронетехніку із навареним зверху "сараєм", пробивши лише отвір, але не вивівши з ладу.

У такому випадку БПЛА вибухають і втрачаються назавжди, бо одноразові. Якщо ж є Mavic із системами скидання і великою кількістю гранат, то можна постійно атакувати цілі і повертатися за новими боєприпасами.

Таким чином коптерами-бомбардувальниками можна завдати ЗС РФ більшої шкоди. "Системи скидання боєприпасів — це не панацея, але дуже потрібна річ.

Іноді хлопці, які вилітають просто на дорозвідку, подивитися, чи все зачистили, про всяк випадок чіпляють на дрон систему скидання, щоб не працювати вхолосту. Десь на шляху може трапитися слушний момент і ціль, куди можна влучити", — зауважив український майстер.

Юрій Абдула поділився, що на початку повномасштабного вторгнення він одним з перших в Україні розробив декілька варіантів систем скидання.

Вони виявилися дуже зручними у використанні, але з часом російські інженери змогли скопіювати механізм та налагодили їх виробництво у себе. "Все, що ми робимо, росіяни рано чи пізно переймають.

Чому так? Бо у них в основному все виробляється на державному рівні: "Ланцети", Zala та все інше. Волонтерська діяльність у них розвинена не так сильно, як у нас. Ми захищаємося, а вони — нападають.

Тому у росіян немає проблем із тим, щоб щось робити пришвидшено, немає прильотів, як у Києві. Немає сенсу щось вигадувати, тому вони чекають на якісь наші розробки, реверсують та відправляють назад", — доповнив Юрій.