Культурна економія під час війни: для чого воює Україна і що вона захищає

Те ж саме говорили Черчиллю на початку Другої світової, на що він заявив: для чого ж ми тоді воюємо і що захищаємо? Потрапив на очі новий список виставок тижня. Усе сухо, по-діловому: що, де, коли, за скільки.

Ось це "почому" ріже око: буквально всі виставки — у державних музеях, комунальних і в приватних галереях вирівняли ціни. Віднедавна вони пристойно зросли: 200 грн повний квиток, 100 грн — пільговий. Ціна наближається до європейської.

Так-так, на Заході стандартна ціна в невеликі музеї — 5-7 євро. У світові скарбниці культури на кшталт паризького Лувру чи амстердамського Рейхсмузеуму — в п'ятеро вища. Однак це музеї світового значення, чиї колекції безцінні.

Україна не може похвалитися подібними скарбницями світових шедеврів. Музейну бідність компенсуємо мазнею під назвою сучасне або, як іще модного казати, "елітарне" мистецтво. Ціна йому — гріш.

То звідки такі ціни на вхідні квитки? Високе мистецтво ніколи не було бізнесом, якщо не брати до уваги колекціонерів. Утім, Рембрандта і Ван Гога майже неможливо вже виявити на світових аукціонах — там торгують більш старовинними авторами та модним новоділом.

Високе музичне, образотворче, театральне мистецтво повсюдно дотаційне. Держава зацікавлена розвивати смак, потяг до прекрасного своїх громадян: це одна з основних її функцій.

Але українська держава не тільки не спромоглася за десятиліття існування наповнити музейні фонди чимось по-справжньому достойним, а й значною мірою розбазарила те, що мала, чимало картин було вкрадено й замінено копіями з фальшивими сертифікатами відповідності.

А ось підвищувати вартість квитків — це будь ласка. Хтось заперечить: усе дорожчає, гроші йдуть на війну, тут уже не до музеїв-філармоній.

Те саме говорили Черчиллю на початку Другої світової, на що він заявив: для чого ж ми тоді воюємо і що захищаємо? Дійсно: за що воюємо? І чому головне питання в торгах про мир: гарантії безпеки? Напевно, тому що всі хочуть захистити від повторення війни дітей, наступні покоління українців.

А від дикості хіба захищати не потрібно? Де, як не в музеях-театрах-філармоніях, насаджувати добре і вічне? Чи багато виграє держава і бюджет від зростання цін на квитки? Нічого.

Чи багато хто захоче викласти 200 грн за відвідування посередньої виставки або концерту? Більшість переведе це в літри пива і поспішить до крамниці за "Чернігівським" і чипсами. Знизьте ціни — буде більше відвідувачів, зберете ту саму виручку.

А сьогодні виставкові зали часто безлюдні. То чому б не заманити на зустріч із прекрасним молодь, оголосивши їм безкоштовний вхід, як це заведено в державних європейських музеях? У нас же з бідних студентів здеруть "по-божеськи" 100 грн — чималі гроші для молодняка.

Моя донька закінчила два музичні навчальні заклади, зараз вступила до третього. Нікуди, крім опери, студентів музичного профілю безплатно не пускають, навіть до філармонії, навіть до будинків-музеїв композиторів. У кращому разі — студентська знижка.

А майже скрізь у світі — безплатний вхід для молоді, для пенсіонерів та інвалідів. Журналістам, до речі, теж безкоштовний вхід (здогадайтеся, чому).

Може, цим слід зайнятися державі, а не перейменовувати консерваторії, закривати музеї та трощити пам'ятники? Інакше: за що і заради кого воюємо? Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції.