Шрапнеллю — по Сумах: чому не можна стріляти так, як Росія, навіть якщо ціль — військові

Всі ми шоковані тим, що сталося в Сумах та Кривому Розі. Ракети по площах, магазинах, автобусах, автівках, по концертному залу, по дитячому майданчику. Загиблі. Поранені.

І знаходяться ті, хто пише: "А що там робили військові?" Давайте одразу — військові там були, бо в нас тотальна війна. У нас немає абсолютного тилу. У нас немає регіону, куди не долітає російська ракета. Люди в пікселі — на вокзалах, у маршрутках, у дворах, у нас в квартирах.

Бо Україна обороняється. І навіть у війні є правила. У війни в місті є чіткі обмеження. Її не можна вести так, як це робить Росія — без відповідальності.

Є принципи, закріплені в міжнародному праві (Urban warfare), які коротко можна окреслити так: Боєголовка зі шрапнеллю — це саме така зброя. Її запускають не в ціль, а в усіх одразу.

Така ракета не розрізняє хто ти, військовослужбовець чи вчителька, дитина чи дорослий, стоїш біля автобусної зупинки, в концертному залі чи на лавці у сквері. Це тисяча стальних куль, які летять з божевільною швидкістю і забирають життя. Це не точковий удар. Це — терор міста.

І от я підійшла до головного: не кожен військовий у місті — легітимна ціль для ракети. Військовослужбовець у багатоповерхівці — не вирок всіх мешканців цього будинку. Людина у формі в автобусі — не причина вбити пасажирів і водія.

Людина в пікселі на вулиці — не дозвіл влупити ракетою по дитячому майданчику. Удар по Сумах не дав Росії ніякої воєнної переваги. Це не про стратегію. Це про страх, про знищення, про терор цивільного населення. Це не "бойова операція".

Це воєнний злочин, який вчиняється з метою деморалізації. Це ілюстрація неповаги до правил, прояв нехтуванням миру в момент розмов про мир. Війна — це мир. І Росія це показує всьому світу. Тому перестаньте шукати винних тут в Україні.

Не спрямовуйте свої атаки на тих, хто захищає нас щодня. Наше завдання — фіксувати російські злочини, говорити про них розсудливо, прискіпливо до фактів і деталей, домагатися відповідальності тих, хто віддав наказ.

Помітьте, що тут немає завдання коментувати, чому військовослужбовці не сиділи виключно в окопі в полі. Бо завтра в місті нас нема кому буде захищати. І ще.

Якщо ви читаєте людей, які набирають популярності на смертях, розганяючи, що "українці самі винні", бо зібралися не в тому місці, якщо ви підтримуєте їх позицію — вітаю, це ваше дно. Люди у формі збираються не лише для нагороджень.

Вони готують плани, координацію, евакуацію, оборону. Вони живуть. Попри те, що ворог щоденно збирається їх вбити. Вони — вчорашні цивільні, які були під захистом ваших фейсбук-постів. Єдина різниця між ними й вами зараз — вони приєдналися до Сил оборони.

Якщо ви хочете щось написати. Напишіть про непропорційність, невибірковість і шрапнель у бойовому заряді ракети, що вдарила по Сумах. Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції.