Залужному не місце в політиці. Чим корисна для України історія війни Рима та Карфагена

Зараз немає нічого шкідливішого, ніж гра в "Залужного-політика", вважає блогер Юрій Богданов. У результаті такої гри Україна може втратити відмінного головкома, а надбати лише чергову політичну чвару. Друга Пунічна війна. Рим проти Карфагена. Класична історія.

Перші два роки війни для Рима складаються відверто погано. У чистому полі Ганнібал б’є римлян. У цей критичний момент римляни обрали командувачем Фабія Максима, спокійного, виваженого, обережного чоловіка.

Фабій Максим спокійно, виважено й адаптивно воював із ворогом, який на той момент мав перевагу. За ец отримав прізвисько Кунктатор, "повільний". Але свій ефект це дало. Але для римлян такий стиль війни вважався ганебним.

Вони вирішили повернутися до рішучих дій, популісти під лозунгами "розгромити карфагенян одним рішучим ударом" прийшли до влади й вирішили воювати, "як діди". Консул Варрон привів римську армію на поле біля міста Канни та зазнав нищівної поразки.

Канни фактично знищили римську армію. Ситуація була настільки відчайдушною, що довелося звільняти злочинців і давати свободу рабам, якщо вони погоджувалися воювати за Рим. Бо після битви значна частина Італії перейшла на бік Карфагена.

І довелося повертатися до Фабія Максима та його стратегії. Реалістичної, прагматичної. Інші помітні римські воєначальники тієї війни могли по-іншому дивитися на потребу в "рішучих діях" — і Марк Марцелл, і Сципіон трохи пізніше були проактивнішими командувачами.

Але вони ніколи більше не вдавалися до таких авантюр, як під Каннами. І якось домовлялися із Сенатом та між собою щодо характеру ведення війни. Так, згодом римляни повернули політику, активізувалися епічні внутрішні розбірки та конкуренція за голоси на виборах.

Щоправда, тільки тоді, коли їхня перевага над Карфагеном була практично беззаперечною. Так, щоб завершити війну швидше та перемогою, поводитися треба так, наче на тебе чекає максимально складна й довга війна.

Де ти не маєш права на дурниці, політичні ігри та різного пошиву популізм. До чого я це. Переконаний, що нашому Фабію Максиму — тобто Валерію Залужному — найбільше шкодить намагання зробити з військового технократа та професіонала частину політичного порядку денного.

Можливо, колись він захоче бути політиком. Але зараз немає нічого шкідливішого, ніж гра в "Залужного-політика". Чому це погано? Поки Залужний — військовий професіонал, він сприймається й оцінюється як професіонал.

Усіма: політичним керівництвом, міжнародними партнерами, армією та суспільством. Якщо ж вам, тим, хто намагається зробити з нього політика вже зараз, це вдастся, його легітимність як професіонала буде анульовано. Бо політика інші політики сприймають виключно в такій ролі.

Це логіка процесу. Ідеться про дві групи: Обидві групи роблять спільну шкідливу річ — вони політизують те, що не треба. До кінця війни Залужний — військовий професіонал, чию легітимність не треба атакувати дрібними політичними амбіціями обох груп.

У нас немає іншого вибору, ніж довіряти людям, які зараз керують українською державою та українською армією. А в них немає вибору, ніж довіряти одне одному та своєму суспільству.

На фоні психологічної втоми бажання перемогти "пошвидше" та взагалі бажання робити дурниці зростає. Але зараз — саме час проявити терпіння, витримку й адекватність. В іншому випадку ми або війну програємо, або втратимо багато життів, які могли не згубити.