«Україна може дуже скоро повернутися». В окупованій Луганській області через наступ ЗСУ проросійського населення стало менше. Інтерв'ю

 — Що жителі Луганщини знають про те, як відбувається деокупація Харківської області, про звільнені міста? — Є люди, які дійсно існують виключно в інформаційному просторі, який для них створює РФ. Це пенсіонери насамперед.

А всі інші намагаються досліджувати, що ж відбувається, — вже навчилися користуватися інтернетом. Відео дня На окупованих територіях працюють телеграм-канали, працює youtube — велике джерело інформації. І люди, в принципі, розуміють, що відбувається.

Ми знаємо, що російська пропаганда вже почала визнавати факт поразки російських окупаційних військ на Харківщині. Це перше.

Друге: починають повертатися «мобіки» (примусово мобілізовані мешканці окупованої частини Луганської області), є багато відеосвідчень в соціальних мережах того, як «мобіки», яких фактично російські війська забули на Харківщині, відбирають автівки у місцевих мешканців або використовують власний транспорт.

Коли був цей контрнаступ українських військ, бігли російські війська, утворювалися величезні затори на в'їзд до Луганська. Це бачили на колишньому КПВВ Щастя, у Станиці Луганській. Кажуть, що вони і зараз стоять.

Це також обговорюють на окупованих територіях: ці люди повертаються, їх зустрічали в Стаханові, теж були відео про це. Тобто повертаються вже на територію Луганщини люди, які були безпосередніми учасниками цих подій.

І також розповідають, хоч і на власних кухнях родичам, друзям, правду про те, що відбувалося насправді. — Ці «мобіки» — це ті, які змогли втекти з Харківщини і не потрапити в полон, яких не було вбито? — Так. Все правильно.

І зрозуміло, що ці люди критично ставляться до того, що відбувається. Інше питання, що навряд чи вони готові виступити і тим більше зі зброєю в руках проти окупантів. Так би мовити, вижили і слава Богу — таке у них ставлення. Радіють їхні родичі, що вони вижили.

Ті, у кого не повернулися або зникли безвісти, або не має зв’язку з цими людьми, намагаються дізнатися, що ж з тими «мобіками», які залишилися на лінії фронту. Що відбувається зараз на окупованих територіях. Люди дуже сильно занурені в цю ситуацію.

Багато [з них] сприймають свою участь у фактичній окупації України, як таку дань, як рамки. Вони навіть не можуть замислитися, чи правильно те, що ми робимо, чи правильно те, що ми підтримуємо тих, хто це робить. Таке враження, що їм це спустили, як наказ.

І багато хто просто бездумно, без рефлексії намагається його виконувати. Дуже велика користь останніх подій, на мою думку, це те, що багато мешканців окупованої території нарешті можуть замислитися. А Україна може повернутися вже дуже скоро.

І навіть скоріше, ніж вони про це думають.

Не зважаючи на те, що вони жили останні роки так, ніби дійсно представники Единой России: [секретар генради партії Андрій] Турчак намагався всім на окупованій Харківщині говорити, що «Россия здесь навсегда», ці люди вже розуміють, що Росія, можливо, і дуже ймовірно, тут не назавжди.

І відповідно, ці думки можуть, сподіваюся, завести деякі процеси. — Російська пропаганда, розповідаючи про свою ганебну поразку на Харківщині, запевняла, що там були тільки «мобіки» з «ДНР», «ЛНР».

Сенс був в тому, що там наче їхніх нормальних військових немає, тому, можливо, можуть бути якісь проблеми. Журналіст Сергій Гармаш розповідав про те, що є образа з боку цих так званих ДНРівців.

Чи є щось подібне на території тимчасово окупованої Луганської області? — Звісно ж, є. Інше питання, що ці люди ще не дійшли до думки, що насправді росіяни, російські окупанти, російська пропаганда ставляться до нас, як до людей другого сорту.

Треба їм донести, що, можливо, треба перейти на бік тих, хто вважає їх за співгромадян, хто дійсно хоче допомогти людям на окупованій території. Цей крок вони ще не зробили.

Я впевнений, що після такого ставлення до мешканців Луганщини, до мешканців Донеччини, як до другого сорту, багато хто перестав сподіватися взагалі на те, що ніби Росія прийшла, окупувала Донбас для того, щоб вирішити проблеми цих людей.

Думаю, що вони вже на власному прикладі бачать, що насправді їх просто використовують, як гарматне м’ясо, як привід для того, щоб окупувати Україну.

І можливо, мине час, можливо, це не буде так просто, але у цих людей має запуститися якась рефлексія щодо того, що відбулося. І я думаю, що це насправді на користь військам України насамперед, які продовжують свій наступ.

І впевнений, що на території Луганщини, яку будуть звільняти, і навіть на тій території, яка була окупована вже вісім років, її населення вже точно не буде становити великих проблем для наших солдатів.

— У тимчасово окупованому Мелітополі, на півдні України, є колаборантка, яка сказала, що всі, хто отримали російські паспорти, будуть мобілізовані в російську армію. Мені здається, напряму в тих «ЛНР», «ДНР» не говорили.

Чи ця новина може дійти до українців, які перебувають на тих тимчасово окупованих територіях? — Саме мешканці давно окупованих територіях, вісім років тому, вони підпадають під мобілізацію з самого початку цього вторгнення.

Насправді — ще до початку, бо [маріонетака Кремля в Донецьку] Пушилін оголосив мобілізацію. І одразу це призвело до потоку автівок, які тікали з окупованої Луганщини, окупованої Донеччини в бік російського кордону. Люди не хотіли йти на передову.

За ними полювали декілька місяців, підловлювали на вулицях чоловіків. Те, що [чоловіки на] новоокупованих територіях будуть підлягати обов’язковій мобілізації, думаю, на місцевих мешканців вже не так сильно вплине.

Скоріше за все останні події, розуміння того, що Україна може повернутися, складеться в А плюс Б. А — Росія кидає нас на передову, не озброюючи; Б — росіяни ніякі нам не брати. Це все має скластися. І має призвести хоч до якогось результату.

Я завжди ділив людей, які залишилися на окупованій території на три великі групи.

Перша — це ті, хто дійсно відверто, щиро підтримували Росію і хотіли б, щоб окупована Луганщина, окупована Донеччина стали частиною Росії; вірили в кримський варіант, були фанатами Радянського Союзу, Російської імперії і таке інше.

Друга група — насправді найбільша — це «ми не хочемо лізти в політику», «ми живемо так, як ми живемо, не чіпайте нас». І третя група. Цих людей зараз не так багато, тому що ними бути дуже небезпечно і дуже складно на окупованих територіях.

Це ті, які дійсно є прихильниками України, які вивішують на свята українські прапори. І таких багато насправді. Навіть серед тих, які говорять, що вони за Росію, для того, щоб їх не чіпали, дуже багато тих, хто насправді підтримує Україну.

Так от: перша група для нас була завжди найнебезпечніша. І я впевнений, що після цієї страшної війни, після контрнаступу українськиї військ, людей в першій групі стане значно менше. По-перше, багато хто з них йшов дійсно воювати, як добровольці. Такі люди теж були.

Про це треба чесно сказати. Деякі люди з окупованих територій дійсно йшли воювати проти України. Багато кого з них вбили. Тих, хто підтримував Росію і не хотів йти воювати, тому що вважали, що вони хворі, старі, насильно кидали без зброї.

У цих людей має відбутися переоцінка цінностей. Коротше, я думаю, що завдяки всім цим подіям проросійського населення на окупованих територіях точно стало менше. І це на користь Україні.

— А про «карателів» їм розповідають? Зараз один з наративів російської пропаганди щодо деокупованої Харківщини, звісно, той, що ЗСУ почнуть тероризувати місцеве населення. Що про це розповідають в Луганську? — Розповідають багато. Там дуже жорстко працює пропаганда.

І в Реальній газеті ми зробили проєкт — щотижня робили огляд пропаганди угруповання «ЛНР». Іноді дуже складно все це навіть дивитися і перетравлювати.

[Російські пропагандисти] говорили про те, що за кордоном до українських біженців дуже погано ставляться, а українські біженці там масово ніби створюють різні злочини.

Розказували про те, що це не Росія знищує всі ці міста, а українці спеціально, коли виходять, знищують міста.

Дуже важливий був момент наприкінці серпня, коли і місцева, і російська пропаганда почала розказувати мешканцям Луганська і окупованої Луганщини, що ніякої примусової мобілізації не існує.

І тут уже, напевно, [стався розрив] шаблону навіть в самих запеклих прихильників Росії. Тому що вони виходять на вулиці, бачать, як постійно їздять команди «комендатури», які хапають людей, які б’ють їх, які їх кидають на передову.

І тут їм їхня пропаганда розказує відверту неправду. Зрозуміло, що людей, які дивляться ці новини, стає значно менше. І кількість тих, хто намагається все ж таки дізнатися, що ж відбувається насправді, має ставати більшою.