Війна як машина. Концепція тертя Карла Клаузевіца та сучасні битви

Проте сучасний льотчик Джон Бойд наголошує на низці недоліків теорії тертя, які потрібно переосмислити.

На полях свого екземпляра книги "Про війну" відомий льотчик і військовий теоретик Джон Бойд нарікає, що Карл фон Клаузевіц не згадує про те, як створити тертя для противника: "Подолання тертя — це добре, але чому б разом з тим не збільшити тертя для командирів противника? Він не враховує, що посилення тертя може бути вигідним".

Якби, продовжує Бойд, Клаузевіц знав про "поняття ентропії, ідеї Геделя, Гейзенберга і 2 закон термодинаміки, щоб генерувати невизначеність, плутанину, безлад як переваги замість того, щоб просто долати тертя".

Загалом, Бойд вважає Клаузевіца надто захопленим "зменшенням/подоланням (тертя) плутанини та безладу" і позбавленим прагнення "змусити противника докладати більше зусиль". Фокус переклав новий текст Олівії А. Гарард, присвячений переосмисленню теорії тертя Клаузевіца.

Я уявляю, як Клаузевіц спростовує Бойда.

Якщо людина не може бути достатньо впевнена в собі або у своїх власних схильностях, то як вона може бути достатньо впевнена у противнику, щоб впливати на неї так? Війна відбувається в тумані: "Три чверті речей, на які ми розраховуємо, плануючи воєні дії, більшою чи меншою мірою приховані туманом невизначеності".

Наслідуючи математичні викладки, ми бачимо, що більшість знань про противника є невизначеною — так само, як і знання про наші власні сили та диспозиції. Щобільше, навіть ступінь невизначеності є невизначеним: "mehr oder weniger" — більше чи менше.

Ця німецька фраза — одна з найчастіше використовуваних Клаузевіцем, галочка, яка вказує на те, що він завжди хеджує свої ставки. Хоча критика Клаузевіца Бойдом вказує на епістемічну розбіжність, вона також наголошує на нерозуміння льотчиком концепції тертя.

Клаузевіцевське тертя — це не об'єкт, а умова. Взагалі тертя — це ньютонівське поняття, що означає силу опору між двома поверхнями, що взаємодіють. За Клаузевіцем, тертя означає, що "дія на війні є рухом у перешкодному середовищі".

Зі зіткнення та двоєдиної боротьби (цвайкампф) війна створює свою власну атмосферу, яка перешкоджає діяльності в ній. Саме в цьому царстві небезпеки, тілесних зусиль і страждань, невизначеності та випадковості відбувається інша, спотворена взаємодія людини зі світом.

"На війні все дуже просто, але найпростіше — складно". Різниця і полягає у цій складності. Щоб зрозуміти, що до чого, давайте спочатку розглянемо слово "витік" — одне з моїх улюблених. Витік — це кількість повітря, на яку пляшка чи контейнер не заповнюється.

Кількість повітря, замкненого в пляшці вина, — це незаповнений об'єм. Хоча тертя теж є певним недоліком, воно не є самим недоліком загалом. Тертя — це концепція, яка пояснює різницю між війною на папері та війною в реальності.

У цьому разі витік — це відхилення від воєнних дій, спланованих на папері, тоді як тертя — це основна умова, що створює різницю. Як пише Клаузевіц, вона викликає "розрив" між запланованими чи очікуваними діями та тим, як вони розгортаються в умовах війни.

Небезпека, напруга та страждання, упередженість, думки та суперечлива інформація, масштаб, свобода та численність — все це перешкоджає діям. Проте вони мають лише опосередковане ставлення до противника, оскільки виникають за умов ведення бойових дій.

Противник може створювати ситуації, які викликають більше тертя — більше невизначеності, більше небезпеки, більше страждань, більше випадковостей, більше спотворень між очікуваннями та матеріальним світом — але самого тертя уникнути неможливо.

Тертя — це лише поняття, що відображає відношення між вами, вашими планами та намірами та вашими діями. Можна сказати, що "Гамлет" — це п'єса про тертя. Це може пояснити, чому Клаузевіц як приклад тертя наводить не війну, а подорож.

Клаузевіц розглядає мандрівника, який намагається "подолати два відрізки за один світловий день" верхи на (загнаних) конях, коли сутінки згущуються до темряви. Можливо, вам буде простіше уявити, що ви летите кудись рейсом авіакомпанії Southwest.

Ви прибуваєте в аеропорт, реєструєтеся та проходите через службу безпеки тільки для того, щоб дізнатися, що ваш рейс затримується, тому що літак із запізненням вилетів із пункту відправлення. Рейс, що прибув, приземляється, але його відправляють до іншого гейту.

Збираючи свій багаж, ви дивитеся на монітор і бачите, що ваш рейс блимає написом "Посадка завершена". Розгубившись, ви біжите до нового гейту. Агент на виході посміхається, коли ви підбігаєте і підтверджує, що посадка на рейс ще не почалася.

Натомість він знову затриманий на технічне обслуговування. Ви не можете знайти вільне місце, а вам потрібно зарядити телефон, тому ви відходите убік. З внутрішнього зв'язку оголошують не про посадку, а про скасування рейсу.

Затримки перевищили робочий день екіпажу — термін, протягом якого пілоти можуть виконувати свої обов'язки, перш ніж будуть змушені піти відпочивати. І так далі. Особисті враження від польотів дають багатий досвід тертя.

Подорож, як переміщення з однієї точки в іншу, може здаватися простою — але вона також складна. Подорож може мати справу з будь-якими труднощами, але в умовах війни ці труднощі посилюються. У разі війни — й у книзі " Про війну" — подорож перетворюється на марш.

П'ята книга "Військові сили", яку більшість ігнорує, присвячена труднощам життя: марш (пересування), бівуаки (житло), утримання (здоров'я), постачання та матеріально-технічне забезпечення (харчування).

Зрештою, всі дії на війні спрямовані на те, щоб "солдат був зібраний, одягнений, озброєний, навчений; він спить, їсть, п'є і марширує, і все це лише для того, щоб битися в потрібний час і в потрібному місці".

Прості дії, які виявляються складними, — це не дії в бою, особливо сьогодні, враховуючи складність технологій, а дії, що зводяться до самого факту життя. На війні вони стають зовсім не простими з огляду на близькість смерті.

Важко не лише ходити, говорити, спати і їсти, а й думати, оскільки спотворюється зовнішній вигляд світу. Небезпека як речовина спотворює розум через страх, збудження пристрастей і перезбуджену чутливість. Існування стає важким.

Речовина-як-фізична-напруга пробивається через виснаження людей (а тепер і машин). Існує межа використання, після якої потрібен відпочинок та відновлення. Витривалість важка. Субстанція-як-інформація переломлюється через процес отримання інформації чи новин.

У процесі обробки інформація або допомагає судженню, приводячи людину до критичного аналізу, або заважає йому, ведучи до найнижчих тенденцій людських упереджень. Думати важко.

Речовина-як-тертя-дії посилює ті дрібниці, які у звичайному житті байдужі або непередбачувані, наприклад, погоду. Діяти важко. У ранній роботі, "Принципи війни", Клаузевіц також намагається визначити тертя.

Цю роботу часто розглядають як велику військову теорію — слід пам'ятати, що вона написана безпосередньо для майбутнього короля Пруссії. Її четвертий розділ закінчується застосуванням принципів, що обговорюються на війні.

Тут труднощі не в тому, щоб зрозуміти, як воювати, а в тому, щоб просто "залишатися вірним принципам". Для наслідного принца цей пункт про труднощі застосування теорії насправді стає найважливішим. І знову в основі лежить тертя.

Клаузевіц визнає, що, хоча "неможливо вичерпно перерахувати причини тертя", основними з них є: впевненість у своїй оцінці супротивника; пом'якшення впливу чуток та розподіл інформаційних потоків; довіра до підлеглих; прийняття невдач чи, як називав Фрідріх II, "труднощів" ; неточність; переоцінка своїх сил; постачання та логістика (яка вважається також "головною причиною громіздкості всієї воєнної машини, яка залишає результати так далеко від польоту наших великих планів"); та спотворення видимості у воєнний час.

Хоча ці вісім випадків тертя ситуативно конкретніші, вони не суперечать тому, що написано в "Про війну". Навпаки, вони є прикладами, у яких середовище " небезпека – напруга – інформація – тертя " заважає існувати, витримувати, думати й у різних співвідношеннях.

Але клаузевіцівське тертя не просто концептуально пов'язане з ідеєю механіки — війна також намагається перетворитися на машину.

У "Принципах війни" він пише: "Ведення війни нагадує роботу складної машини з величезним тертям, тому комбінації, які легко плануються на папері, можуть бути виконані тільки з великими зусиллями".

Це з основною критикою, яку Симона Вейль висловлює у своєму есе " Іліада: Або поема сили ", у якій люди інструменталізовані. На її думку, "сила — це те, що перетворює на річ будь-кого, хто їй піддається".

І все ж, зазначає Клаузевіц, навіть у наймеханізованіших умовах деталі зношуватимуться, процес йтиме ривками і поштовхами, і машина піддасться "найменшому [з тих, хто] здатний на випадковий поштовх і навіть на деякі порушення".

Питання полягає у цьому: як довго командир зможе підтримувати машину? А також чи існує "якесь мастило, здатне зменшити це тертя?". Мастилом стає звикання до війни та її теоретичного двійника — методизму.

Завдяки своєрідним умовам, які створюють структури для розуму та тіла, індивіди можуть діяти як єдине ціле перед опором — діяти, попри перенапругу почуттів та забобони інтелекту.

"Звичка надає силу тілу при великих навантаженнях, розуму за великої небезпеки, судженню проти перших вражень". Тоді як методичність створює "готовність, точність та твердість… які зменшують природне тертя та полегшують рух машини".

І ось, на відміну від Вайль, яка спостерігає, як "битви ведуть і розв'язують люди, позбавлені цих здібностей… які опустилися або до рівня інертної матерії, що є чистою пасивністю, або до рівня сліпої сили, що є чистим імпульсом", Клаузевіц стверджує, що війна ніколи не буває чистою — ні щодо сили, ні щодо імпульсу.

Війна — це завжди "більш-менш". Масштаб цього "більш-менш" є результатом того, як людина протидіє тертю звичкою та методичністю — інакше кажучи, жорстким, небезпечним, реалістичним тренуванням.

Логіка сили, описана Вайль, співвідноситься з трьома клаузевіцевськими крайнощами, що виникають, незалежно від політики, у зіткненні: максимальне насильство, знезброєння супротивника та максимальна сила.

Логіка імпульсу співвідноситься з подивом щодо завмирання, що стає продуктом переваги оборонної форми ведення війни.

Оборона також не є формою чистої пасивності, що є протиріччям для Клаузевіца: напад тягне за собою елементи оборони як захисту сил, а оборона тягне за собою елементи нападу як контратаки.

Але оскільки всі ці логіки розбиває змістовна реальність самого світу, війна не досягає власних крайнощів. І тому Клаузевіц має врахувати два обмеження війни та воєнних дій: політику, тобто макроспільноту, та тертя на мікрорівні індивідуума.

Франсуа Жюльєн у своєму чудовому "Трактаті про ефективність" витончено перефразує Клаузевіца: "Суть війни полягає в тому, щоб обдурити її очікування", а концепція тертя була його спробою пояснити, чому це так "теоретизувати цей недолік теорії".

Отже, ми пройшли довгий шлях, щоб повернутися до Бойда та його есе "Руйнування і творення". Повернувшись до Бойда, ми можемо побачити його критику у новому світлі.

Якщо тертя, як висловився Жюльєн, є спробою Клаузевіца примиритися з тим фактом, що війна обманюватиме очікування власної моделі, то нам потрібен спосіб оновити та скоригувати нашу модель.

Бойд стверджує, що за допомогою деструктивної дедукції ("неструктурування") та конструктивної індукції ("реструктурування") ми можемо змінити наше сприйняття реальності.

Це діалектичний процес: "структура, неструктурування, реструктурування, неструктурування, реструктурування повторюються нескінченно. Це досить складно у повсякденному житті, не кажучи вже про війну".

Інакше кажучи, Бойд визначив додаткову проблему — річ не лише в тому, що війна змінюватиме свою власну модель, а й у тому, що ми теж повинні адаптувати та оновлювати цю модель під час справи.

Повний цикл "спостерігай, орієнтуйся, вирішуй та дій" (OODA) застосовує зворотний зв'язок для постійного коригування концептуальних установок у процесі ведення бойових дій.

Так, якщо перефразувати нарікання Бойда, то вийде, що він хоче створити таку ситуацію, щоб між моделлю супротивника і світом було якнайбільше відстані, але не настільки, щоб супротивник усвідомив цей розрив і адаптувався.

Клаузевіц зараз погодився б із цим, але все ж таки зробив би акцент на мінімізації власного тертя — коригуванні своїх моделей відповідно до труднощів, що виникають під час війни, — а не на спробах коригування моделей противника.