Процес мобілізації викликає багато запитань і невдоволення у громадян, але через недостатню і незадовільну комунікацію з боку держави їх стає ще більше. Ніщо так не визначає державу, як її здатність провести мобілізацію.
В української держави і суспільства безліч болячок, які привели нас за тридцять років до вирішальної втрати економічного і військового потенціалу. Вони добре знайомі і про це можна говорити багато та докладно. Мобілізація не може якісно відрізнятися від інших процесів.
Її можна проводити більш тонко, як і підходити до заборони на виїзд чоловіків за кордон, яка прямо суперечить одній з основних ідей України — свободі.
Можна було виробити механізм, який би давав можливість вільно їздити чоловікам за кордон, але за потреби можна було призивати людину в армію.
Сама відмова з'явитися за першим свистком має бути соціально засуджуваною, а юридичні наслідки мають вказувати людині на головну помилку в її житті. Так чи інакше, але континентальну війну не можуть виграти тільки добровольці та професійні військові.
Їхньої кількості недостатньо за такого розмаху воєнних дій і загроз на окремих напрямках, де теж необхідно тримати війська. Нам неминуче необхідна мобілізація тих, кому страшно, хто не планував пов'язувати своє життя з армією, тим паче — брати участь у бойових діях.
Але ситуація така, що якщо зараз не мобілізуватися в українську армію за потреби, то існує реальна загроза того, що в майбутньому можуть забрати в російську армію для війни проти Сил оборони або польської армії.
Українська
English
USA
Français
Deutsch
Italiano
Polski
Čeština
Español
Slovensku
