"Теорія божевільного". Путін пішов у паралельний світ, нам важливо його знайти

Це коли пропагандисти і вожді, самі того не помітивши, занурюються в ними ж створені паралельні світи". Думка.

Походить цей термін з часів, коли президентом США був сумнозвісний Річард Ніксон, єдиний поки американський президент, який достроково пішов у відставку (внаслідок розпочатої процедури імпічменту).

Вважається, що у відносинах із СРСР Ніксон навмисно намагався створити собі образ непередбачуваної та імпульсивної людини, здатної, якщо що, і превентивного ядерного удару завдати.

Вважається також, що це спрацювало: у результаті за його правління Америці та Союзу вдалося досягти певної "розрядки" на фронтах Холодної війни. Зрештою, вважається, що з цього часу цей прийом скосплеїли вожді різних країн-ізгоїв, насамперед Північної Кореї.

І що розмахування ядерною бомбою допомагає тій же Північній Кореї уникати, скажімо так, надто прискіпливої уваги Заходу: хто їх знає, тих психів, краще не зв'язуватися. Сучасна Росія ніби справді керується таким собі колективним "божевільним".

Це здається очевидним із постійних фантастичних, причому дедалі більше фантастичних заяв тамтешніх бонз на зовнішньо- та геополітичні теми.

Ну, "засилля нацистів" в Україні, європейці, які через антиросійські санкції доїдають за домашніми тваринами, бойові кажани, комарі та гуси — перелік довгий. Питання в тому, як згадані бонзи самі усвідомлюють маразматичність, якщо не в шизофренічності власної поведінки.

Типовий прийом російської пропаганди останніх років так 15, а то й 20 (чітку межу встановити важко, тому що все йшло по висхідній) — отож, типовий прийом полягає у вкиданні пропагандистських тез спочатку через медіа, а потім — "підтвердження цих тез офіційними особами.

Під соусом "Ви ж самі все знаєте". І справді: людині, яка вже довго чує з телевізора про "розіп'ятого хлопчика", здається, що так, умовний Путін (Бортніков, Наришкін, Матвієнко і навіть, вибач, Господи, Медведєв) говорить загальновідомі речі.

Ми всі самі знаємо! Класичний приклад — слова Путіна на вчорашній зустрічі з членами ради з прав людини при собі, тобто за президента Росії. Українські медіа здебільшого ці слова опустили, а мені здається, даремно.

Звичайно, коли російська пропаганда говорить про ці "розстріли перед строєм", жодних фактів вона не наводить.

Все йде по старих лекалах: спочатку тезу озвучують якісь гості ток-шоу якоїсь Скабєєвої, потім про це починають, як про факт, що відбувся, говорити ведучі цих ток-шоу, ну, і, нарешті, все цементує хтось із верхівки. У цьому випадку особисто Володимир Володимирович.

Геббельс недаремно казав, що люди охоче вірять у максимально шалену брехню. Це був не афоризм, як його часто сприймають.

Якщо така брехня походить від авторитетного для аудиторії джерела, у цієї аудиторії, як правило, непомітно вимикається критичне мислення — саме тому, що "ну не можуть такі солідні люди аж так збрехати! Напевно, щось у цьому все-таки є!" Але повернемося до питання, чи усвідомлюють реальність ті, хто транслює ці меседжі.

Питання це дійсно має велику вагу. Одна річ, якщо йдеться про практику "madman theory". Зовсім інша справа — якщо і пропагандисти, і, головне, вожді, самі того не помітивши, занурюються в створені паралельні світи. Наука психологія показує, що шанси цього дуже і дуже великі.

Будь-якій людині суто психологічно непросто роками чи десятками років вибудовувати навколо себе всесвіт брехні та одночасно зберігати адекватні уявлення про світ реальний. Від цього настає когнітивний дисонанс.

У результаті така людина рано чи пізно, тією чи іншою мірою, починає і сама вірити у власні вигадки. Чим далі — тим більше. У випадку Путіна і Ко маємо, на жаль, досить переконливі свідчення, що з ними саме так і сталося.

Ідіотський (на наше щастя) лютневий наступ на Київ довжелезними колонами, які — і це головне — везли в обозі парадну форму та кийки та амуніцію для розгону протестів, був класичним проявом такої неадекватності.

Російські командири справді вірили в умовне "взяття Києва за 72 години" і в те, що більшість населення промовчить, а то й вітатиме "визволителів". Йдеться не лише про військове командування — про всіх, аж до Кремля. Все це не може не викликати тривоги.

Скажімо, на тій же вчорашній зустрічі Путін запевнив, що Росія ніколи не завдасть ядерного удару першій, але неодмінно відреагує на факт запуску ракет потенційним супротивником. Якщо це прояв "madman theory" — о'кей.

Але якщо ми маємо справу з колективним шизоїдом, то що завадить йому завдати удару, збрехавши підданим, що підступний ворог вже запустив свої ракети? Автор зовсім не ставить за мету нагнати страху або чогось.

Але, можливо, ми повинні усвідомити: нам безпечніше вважати, що ми маємо справу з повністю й абсолютно неадекватними людьми. Що це не звичайна конвенційна війна, яка закінчується переговорами та перемир'ями.

Принаймні, допоки в Кремлі не виявляться люди, здатні демонструвати хоч якусь адекватність реаліям. І головне тут — максимально донести цю тезу як до наших західних партнерів (а в ідеалі — і до їхніх виборців), так і до наших співгромадян.

Багато хто з них все ще ставиться до цієї війни як до якогось непорозуміння, яке рано чи пізно має виправитися. Ні — у шизоїдній "логіці" все, що відбувається, неминуче.