60 рокiв Карибської кризи. Путін хоче бути крутішим за Хрущова

Ми порiвняли iсторiї, а експерти вiдповiли, наскiльки ймовiрний ядерний удар по Українi, що вдiють нашi союзники, i у кого нерви мiцнiшi — у Байдена чи Путiна. Шістдесят років тому світ стояв на межі катастрофи.

СРСР i США, дві наддержави, що володіли ядерним потенціалом, якого за певними підрахунками було достатньо, щоб кілька разів знищити людство зупинилися за крок до застосування ядерної зброї одна проти одної: з 16 по 28 жовтня 1962 року тривала Карибська криза.

Здавалося, що надалі усі зробили належні висновки й цього ніколи не повториться. Проте минуло всього кілька десятиліть — менше, ніж середньостатистична тривалість життя однієї людини — й дві наддержави знову стоять на грані ескалації.

Лише цього разу СРСР замінила РФ, яка забрала собі увесь ядерний арсенал колишнього Союзу, зокрема, значну його частину в України, проти якої тепер погрожує застосувати зброю масового ураження.

Фокус згадав "золоту осінь" 1962 року, яка через протистояння СРСР та США ледь не стала для людства останньою, і розпитав експертів про те, чи можлива нова Карибська криза сьогодні.

Після завершення Другої світової війни колишні союзники, США i СРСР, вступили у запекле протистояння.

Причиною стали кардинально протилежні ідеології, які сповідували у США (капіталізм та ідеї вільного ринку) та СРСР (соціалізм з подальшим прагненням трансформації до комунізму та планова економіка).

Ідеології настільки антагоністичні по своїй суті, що геополітичні противники були приречені на протистояння практично на кожній ділянці людської життєдіяльності — від космічної програми до застосування туалетного паперу в побуті.

Цікаво, що коли у космічній програмі практично до кінця протистояння зберігався паритет, то саме побутова сфера стала ахіллесовою п’ятою СРСР, чим США не упустили нагоди врешті скористатися. Прямого протистояння не сталося через те, що спочатку США (1945 р.

), а потім і СРСР (1949 р. ) обзавелися ядерною зброєю, застосування якої потенційно призводило до непомірної кількості жертв, чого ніхто не бажав допустити.

З часом арсенали досягли такого розміру, що починали лунати припущення, що їх одночасне застосування може призвести до загибелі усього людства на планеті.

Тому ядерну зброю стали називати зброєю стримування, а протистояння між обома гегемонами — "холодною війною", тобто без гарячої фази – прямого зіткнення обох армій.

Стратегія Холодної війни полягала в оточенні суперника ядерною зброєю з усіх сторін, щоб у випадку загострення він просто не зміг завдати удару у відповідь. Для цього використовувалися підводні човни, літаки стратегічного призначення та бази наземного базування.

У 1959 році США вдалося порушити паритет в останньому компоненті, розмістивши ядерну зброю, а саме, ракети середньої дальності PGM-19 Jupiter в Туреччині (входить до НАТО з 1952 року), тобто впритул до радянського кордону.

Проте у Вашингтоні не врахували, що на Кубі, яка знаходиться за 140 км від американського штату Флорида, у 1959 році прийшов до влади соціалістичний уряд Фіделя Кастро, який встановив авторитарний режим, схожий на радянський.

Невдала спроба висадки десанту з противників нової влади у Затоці свиней весною 1961 року, лише сприяла зближенню обох соціалістичних держав.

У столиці Куби Гавані розуміли, що без підтримки могутнього союзника режиму не вистояти – рано чи пізно США все ж проведуть вдалу операцію.

Також є версія, що навіть успіх у Затоці свиней не був би можливим без допомоги СРСР, який люб’язно поділився з кубинцями розвідданими. У Москві ж вхопилися за шанс обзавестись союзником впритул до американських кордонів.

На той час, окрім морського кордону між самими США та СРСР (через Берінгову протоку), з СРСР мали спільні кордони два члени НАТО – Норвегія та Туреччина. Тож Москва та Гавана домовилися про розміщення радянського військового контингенту на Кубі.

Світ наближався до збройного конфлікту, який з високою долею ймовірності міг перерости у ядерний. У ході Другої світової війни було скинуто дві атомні бомби на Японію, яка під час бойових дій активно застосовувала хімічну зброю, проте ядерної вона не мала.

Що буде, якщо дві сторони війни використають свій ядерний арсенал, точно спрогнозувати не брався ніхто. Світ завмер в очікуванні непоправного.

Як і годиться настільки драматичні події її обставини з часом стали обростати напівлегендарними — напівконспірологічними теоріями. Зокрема є версія, що у процесі здійснення блокади американські есмінці атакували радянський підводний човен, який намагався її прорвати.

В результаті субмарина втратила зв’язок із зовнішним світом і її командир, вирішивши, що розпочалася війна, наказав здійснити пуск ядерної ракети (за деякими версіями мова йшла про торпеду).

Проте його відрадив один зі старших офіцерів судна, який, якщо ці події справді саме так відбувалися, врятував людство. Також поширеною є версія про паралельні переговори, які вів або наближений до Білого дому журналіст, або брат президента США із радянським резидентом.

Саме на цих переговорах нiбито було досягнуто домовленості щодо зняття ескалації. Доконаним фактом є те, що 27 жовтня над Кубою було збито американський літак-розвідник U-2, а 35-річний пілот, майор Рудольф Андерсон загинув.

Це вже була грань конфронтації, адже у випадку завдання військами США удару у відповідь ескалацію вже було би неможливо зупинити. Проте ще за день до того лідер СРСР Микита Хрущов надіслав Кеннеді телеграму з пропозицією переговорів.

Він пропонував забрати радянські ракети з Куби у відповідь на гарантії ненападу на острів зі сторони США. А вже 27 жовтня, після інциденту з літаком-розвідником, Хрущов запропонував прибрати ракети в обмін на аналогічний крок з американськими ракетами у Туреччині.

Це, зокрема породило версію, що збиття літака не було узгоджено з Москвою. Тоді у Кремлі зрозуміли, що вони не повністю контролюють ситуацію і це сприяло їх ініціативі щодо переговорів.

Цей інцидент залишається нагадуванням про те, що у випадку надмірної ескалації все може вирішити один необережний постріл.

США офіційно погодилися на умови першого послання (вивід ракет в обмін на гарантії ненападу) 28 жовтня, що ознаменувало завершення Карибської кризи кризи. У грудні 1962 року в. о. генсека ООН У Тан прибув на Кубу та констатував, що радянської зброї там більше немає.

За версією із паралельними переговорами (які, скоріш за все, таки проводилися, питання — у якому саме форматі), США в обмін погодилися демонтувати свої ракети у Туреччині під приводом їх застарілості, що насправді сталося у 1963 році.

Таким чином, публічно США вийшли переможцем у цьому протистоянні, адже вони домоглися відступу СРСР від своїх кордонів. У тому ж 1963 році було підписано угоду про заборону ядерних випробувань "в атмосфері, космічному просторі та під водою".

Надалі в обох таборах у публіцистиці, кіно, літературі та інших сферах культури розгорнулася риторика, спрямована проти ядерного протистояння. Зображувалися постапокаліптичні сценарії, які чекають світ у випадку ядерного протистояння.

Між СРСР та США підписувалися договори, які сприяли гальмуванню "гонки озброєнь", принаймні у ядерній сфері. Також між Білим домом та Кремлем було проведено "гарячу лінію" для прямих переговорів на випадок повторення чогось подібного.

З розпадом СРСР з’явилася надія на ядерне роззброєння. Україна, Білорусь та Казахстан вперше в історії створили прецедент ядерного роззброєння, відмовившись від ядерної зброї, в обмін на гарантії безпеки. Наша держава віддала третій у світі за потужністю ядерний арсенал.

Яке майбутнє у процесу ядерного роззброєння після агресії РФ проти України — питання риторичне. Він був зведений нанівець анексією Криму. Тепер Україні погрожують, по суті, її ж арсеналом.

У Кремлі вважають відступ СРСР у ході Карибської кризи слабкістю, а Хрущова — слабаком та останні десятиліття усіляко його висміюють. Політика сучасної російської влади базується на реваншизмі та бажанні "все переграти" заново.

Тому опинитися на місці Хрущова — це для сучасного господаря Кремля насправді можливість втілити свою риторику в реальність. Паралелі, зрозуміло, не повні.

Є навіть певний елемент віддзеркалення, адже тепер США захищають далеку країну від агресії її сусіда та свого геополітичного суперника. Більш доцільним прикладом була б якраз ситуація із Тайванем, який до того ж теж острів.

Унікальність української ситуації в тому, що Київ добровільно відмовився від ядерної зброї у 1994 році. Таким чином створивши прецедент. З цієї точки зору навіть анексія острова Тузла уже могла запустити довгострокові, але незворотні процеси.

Агресія спочатку гібридна, а потім і повномасштабна з подальшою повзучою анексією все нових територій проти країни, що відмовилася від значного ядерного потенціалу — з боку країни, яка його отримала та ще й гарантувала безпеку своїй жертві.

Який прецедент може нанести більшої шкоди світовому порядку та безпеці? Мова йде вже не про роззброєння держав "ядерного клубу", а про те, які фактори тепер змусять відмовитися від ідеї ядерного озброєння інші країни світу, які претендують на незалежну політику: від Бразилії до Індонезії та Саудівської Аравії? Насправді, світовому порядку завдано непоправної шкоди й недостатньо переконливе покарання агресора-шахрая (який не дотримується взятих на себе зобов’язань) запустить зворотний відлік до війни між ядерними державами, яка в такому разі стане неминучою.

Щоб отримати повне уявлення про те, наскільки значною є ядерна загроза сьогодні, Фокус звернувся до експертів. Як може поставитися до застосування будь-якого виду зброї масового ураження Китай? Реакція нейтральних країн (Індія, Бразилія, Саудівська Аравія, Ізраїль та ін.

)? Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту Євро-Атлантичного співробітництва, експерт з питань зовнішньої та внутрішньої політики України: Я не буду у цьому питанні оригінальним, коли скажу, що усі ці держави поставляться до застосування ядерної зброї негативно, із засудженням.

Ніхто не буде схвалювати і ніхто не зможе утриматися від засудження, щоб обрати нейтральну позицію. Усі будуть засуджувати принаймні на словах.

Ганна Шелест — директорка безпекових програм Ради зовнішньої політики "Українська Prisma": В даному випадку неправильно називати Китай та Індію нейтральними державами, оскільки вони є ядерними.

У питанні використання ядерної зброї їх вже неможливо називати нейтральними країнами, як вони намагаються себе частково представляти у політичній сфері. Клуб ядерних держав має певні зобовʼязання та певні принципи, які вони прописали.

Україні було би важливо почути позицію Китаю та Індії щодо ядерного шантажу з боку Кремля.

Що стосується Китаю — його також важко назвати нейтральним у питанні можливого застосування ядерної зброї відносно України, оскільки ця держава фактично підписала Будапештський меморандум. Піднебесна разом з Францією пізніше стали підписантами меморандуму.

В одному з пунктів є норма щодо невикористання ядерної зброї проти України і тут важлива їхня позиція.

Якою може бути реакція НАТО у двох варіантах: жоден дюйм країн НАТО не постраждав або радіоактивна хмара пішла на країни альянсу? Володимир Горбач: Реакція була озвучена до мене. Сказали, що реакція буде кінетичною — це буде нанесення силового удару.

Не думаю, що реакція буде із застосуванням ядерної зброї, оскільки це стимулюватиме подальшу ескалацію. Реакція буде силовою, але неядерною. Це буде зроблено з міркувань того, щоб не підвищувати ставки.

Така відповідь, що буде дошкульною та позбавить Росію бажать надалі вести цей конфлікт. Буде застосування високоточної, руйнівної та смертоносної зброї по установках та пунктах запуску росіян.

Тактична ядерна зброя може застосовуватися з окупованої території України по лінії фронту. Якщо будуть запущені з окупованої території — буде відповідь по цих точках, якщо з російської території — менша вірогідність нанесення удару у відповідь.

Однак, можуть бути удари по російських військах, які розташовані на окупованих територіях, включно з Чорноморським флотом РФ. Ганна Шелест: Наразі у Брюсселі активно обговорюють питання, у тому числі реакції НАТО на застосування ядерної зброї.

У 5-й статті договору щодо колективної безпеки сказано чітко про напад, і лише нещодавно там прописали норму щодо кібернападу. Якщо радіоактивна хмара йде на країни Альянсу — це де-факто не напад.

Деякі американські генерали пропонують навіть розбомбити Чорноморський флот РФ у разі застосування ЯЗ. Асиметричні дії можливі, але на сьогоднішній день ніхто навіть всередині Альянсу не зможе чітко сказати, якими вони будуть.

Наскільки жорсткою може бути відповідь ядерних держав: США, Великобританія, Франція? Володимир Горбач: Усі будуть дивитися на США, вони володіють найбільшим арсеналом ядерної зброї та найрізноманітнішими способами доставки цієї зброї.

Весь світ буде дивитися на Сполучені Штати та їхню реакцію. Скільки часу пройде від моменту прийняття рішення про застосування ядерної зброї до його виконання? Микола Сунгуровський, військовий експерт Центру Разумкова: Можливо, що пройде 2-3 доби.

Все залежить від того, наскільки повною була підготовка до нанесення тактичного ядерного удару, та чи були завезені боєголовки до військ. Транспортування цього типу зброї залежить від того, яким транспортом її доставляють — залізницею чи авіацію.

Чи можуть США та союзники технічно "задавити" пускові установки стратегічної ядерної зброї, чи удар у відповідь РФ у разі ескалації незворотний? Якщо мова йде про тактичну ядерну зброю — це мобільні пускові установки.

Це може бути артилерія, ракетні установки або зброя, встановлена на кораблі. Тут важко казати про "подавлення", за всім треба слідкувати, але це важка процедура.

Які можуть бути наслідки для самої РФ (її військових) у випадку застосування тактичної ядерної зброї на території України (образно кажучи "якщо вітер подує на Росію")? Це також важко спрогнозувати. США не відкривають свої карти повністю.

Чи буде удар по російській території? Вони мовчать і правильно роблять. Елемент невизначеності — додаткова робота для Росії.

Нещодавні події, коли Лукашенко погодився на розгортання спільного угруповання військ… Не виключено, що до озброєння цього угруповання будуть передані якісь пускові установки з ядерними боєприпасами.

І тоді завдання стає більш складнішим, бо Запад буде змушений вирішити, хто саме використав ядерную зброю та по якій країні завдавати удар.

Які наслідки для екології можуть бути ,якщо тактична ядерна бомба буде зірвана над водоймою (Дніпро або Чорне море) По самій акваторії Чорного моря завдавати ядерний удар небезпечно. Чорне море — особливе, бо в ньому велика концентрація сірководню.

Може вибухнути весь Чорноморський басейн і це буде екологічна катастрофа планетарного масштабу. Над Чорним морем — можуть. В якості показового акту.

Що буде з сусідами України-країнами НАТО, якщо тактичну ядерну зброю буде застосовано над Західною Україною? Чи може НАТО використати 5-ту статтю про колективну безпеку? Однозначно так.

Спочатку вони застосують звичайну зброю, яка за своїм потенціалом не поступається ядерній. Будуть прицільні удари по місцях зберігання ядерних боєголовок, по виявленим позиціям засобів, які застосовують ядерну зброю. Можливо, по центрах прийняття рішень.

Стратегія, яка розробляється НАТО, є таємною, і у цьому питанні можна лише гадати. Цей елемент невизначеності, який найбільшою мірою жахає противника.

Чи можливо технічно застосувати проти України стратегічну ядерну зброю (чи можливо в принципі на Україну націлити стратегічні ядерні носії та наслідки зараження для самої РФ)? Носії стратегічної ядерної зброї РФ вже націлені на деякі цілі на території НАТО, на території Сполучених Штатах.

По неядерній державі застосовувати стратегічну ядерну зброю немає ніякого сенсу. Чи нагадують сьогоднiшнi погрози Росiї напругу 60-х рокiв i чи можливе повторення Карибської кризи сьогоднi, але вже з iншим масштабом? Про це ми спитали у Олександра Хари.

Дипломат, помічник міністра оборони України у 2020 році, експерт Центру оборонних стратегій вважає наступне: Застосувати ядерну зброю проти України з воєнної точки зору є безумством.

Воно не принесе очікуваного результату, а негативні наслідки будуть для Росії, навіть якщо по її території не нанесуть удар у відповідь. Мова йде про тактичну ядерну зброю, яка перебуває на зберіганні.

Спочатку має бути певна ситуація, коли керівництво РФ вирішить, що в них не залишилося методів для впливу на Україну, і тоді буде прийнято політичне рішення про застосування ЯЗ, яку ще мають доставити на відповідні позиції.

Є чутки, що вони бажають показати свою рішучість у питанні "я нє блєфую", десь на полігоні. Застосують ядерну зброю не проти Україні, а на своїй території. Або можливо застосують ядерну зброю десь на нейтральних позиціях в Арктиці, щоб далі залякувати цивілізований світ.

Також ціллю називають острів Зміїний. У цьому більше символізму, аніж воєнної логіки. Я не можу точно сказати, скільки часу має пройти від прийняття рішення до застосування. Це занадто гіпотетичне питання.

Якщо мова йде про використання ядерної зброї на нейтральній або російській території — ніхто не буде приймати питання про нанесення удару по РФ. Якщо це буде на території України — відповідь буде неядерною.

США мають достатній потенціал, щоб нанести значної шкоди, яка буде співставною з ядерною зброєю. Вони не будуть входити у цю спіраль конфронтації для подальшої ескалації конфлікту.

Удар може буде нанесений по території РФ, якщо росіяни зійдуть з глузду і почнуть щось робити зі своєю стратегічною ядерною зброєю, яка вже наведена на США.

Я гадаю, що немає паралелі між Карибською кризою та теперішніми подіями, бо тоді зіштовхнулися інтереси двох держав, які були на грані ядерного конфлікту між собою. Те, що нас зараз лякає Росія, це інша справа.

Вони туманно намагаються сказати, що можуть завдати ядерного удару по США та Європі, але це маячня. Вони розуміють, що буде удар у відповідь. Американці не можуть залишити це без відповіді, і це буде кінець людства. .

Колишні американські посадовці, серед яких Герберт Макмастер (ексрадник Трампа), Веслі Кларк (генерал США), Бен Ходжес (екскомандувач силами США у Європі), кажуть, що США можуть нанести удари по російських військах на Донбасі, у Криму, а також у Херсонській та Запорізькій областях.