Кінець війни та дешевий газ: чи вигідне Китаю продовження боїв в Україні

Економіст Віталій Шапран пропонує розібратися в економічних мотивах глобального гравця та в можливостях залучення Китаю до мирних ініціатив.

Для цього він аналізує три поширені міфи, характерні для сприйняття КНР багатьма недосвідченими спостерігачами Про Китай та його економічні мотиви у війні в Україні.

Я не є прихильником переоцінки ролі КНР у війні в Україні, але бачу, що навколо економічних мотивів КНР з’явилося багато міфів. Тож розберемося в економічних мотивах глобального гравця та в можливостях залучення КНР до мирних ініціатив.

Думаю, що таке твердження можна було назвати справедливим тільки на самому початку війни. По мірі ускладнення західних, зокрема вторинних, санкцій, для КНР війна в Україні перетворюється на купу санкційних ризиків і ризиків гальмування торгівлі там, де цього могло не бути.

Ідеальний варіант для КНР зараз — це якраз завершення війни й утримання РФ під санкціями Заходу, які б не були такими важкими, як зараз (я маю на увазі вторинні санкції), але все ще блокували б продаж російської нафти та газу до Європи.

В цьому разі санкційні ризики для китайського бізнесу зменшилися би до нуля, а дешева нафта та газ залишилися.

До речі, зараз ми спостерігаємо переломний момент, не в сенсі визначальний, а в сенсі того, що КНР почав схиляти РФ у бік зниження цін на газ до рівня тих, що діють всередині Росії. Початок економічної атаки на росіян саме в газовій індустрії не є випадковим.

Ця індустрія передбачає довгострокові контракти, оскільки угоди супроводжуються розбудовою інфраструктури. КНР хоче закріпити низьку ціну на газ в контракті саме зараз, поки у росіян немає альтернатив, а потім почне викручувати руки по цінах на нафту.

Якщо взяти статистику по торгівлі між РФ та КНР за 2023 рік, то виявляється, що РФ експортувала до КНР на 129 млрд доларів, а Китай до Росії – на 110 млрд доларів. За той же 2023 рік до США КНР експортувала на 501,22 млрд доларів, а США до КНР – на 148 млрд доларів.

Такий самий паритет між експортом КНР/ЕС у 2023 році становив 500 млрд доларів США/282 млрд доларів США. Тож товарообіг між ЄС+США та КНР становив 1,4 трлн доларів проти товарообігу КНР з РФ у 240 млрд доларів.

По-перше, різниця в масштабах показує, хто є головним торговельним партнером КНР, а хто — молодшим, другорядним. По-друге, паритет у торгівлі зі США та ЄС — на боці КНР, а це їхній внесок у китайський ВВП.

Зниження цього паритету в результаті торгових війн може суттєво знизити потенціал зростання ВВП КНР у 2024-2025 роках, а це точно не входить до планів Пекіну.

По-третє, частина експорту росіян до КНР — це енергоносії, які КНР може купувати і в інших країнах, наприклад, в країнах Близького Сходу. Тобто у Китаю є вибір, а от у Москви такого вибору немає.

У разі, якщо китайцям не сподобається ціна на газ з РФ, то постачати видобуте Москві доведеться хіба що пінгвінам.

І на останок, головне: такий паритет між товарообігом КНР до РФ і КНР до ЄС+США буде завжди, оскільки РФ здебільшого є постачальником до КНР сировини, а КНР є переважно експортером готових товарів.

Торгові війни невигідні КНР, а їх ризик є найбільшим економічним мотивом, на який мають зважати в Пекіні. На мою думку, для ЄС мир в Україні в кордонах 1991 року дуже важливий через близькість війни до кордонів ЄС.

Тобто для них мир — це не стільки економічне, скільки безпекове питання, а отже, воно матиме пріоритет у перемовинах. Китай — це дійсно поважний економічний гравець, з яким потрібно рахуватись, але є багато "але".

ВВП КНР, порахований по купівельній спроможності, становив 31,2 трлн доларів, а номінальний ВВП — тільки 17,8 трлн. Водночас у 2021-2023 роках номінальний ВВП КНР в доларах майже не змінювався, припинивши зростання (див. графік).

Різниця між номінальним ВВП і ВВП, який порахований по купівельній спроможності, дає уявлення про цінову конкурентоспроможність експорту, але одночасно сильно впливає на потенціальний масштаб фінансового сектору країни.

Обсяги активів банків і страховиків США+ЄС не можна порівнювати з обсягами тих же учасників ринку в КНР, масштаб їх кредитних ресурсів відрізняється в десятки разів.

Попри те, що Народний банк Китаю постійно тримає економіку в тонусі на кредитних ін’єкціях, КНР залежний від іноземних інвестицій, а от тут похвалитися немає чим. У 2023 році чисті прямі іноземні інвестиції до КНР впали до тридцятирічного мінімуму.

Причина — санкції та переорієнтація hi-tech проєктів на ринки Індії, Тайваню, Монголії тощо. Частково катастрофічне падіння прямих інвестицій в КНР — це ціна за позицію стосовно війни в Україні.

Тож насправді КНР для подальшого реального розвитку потрібні іноземні інвестиції. Звісно, РФ, Іран, Куба та КНДР такі інвестиції забезпечити не можуть, а ризики торгової війни між ЄС+США та КНР взагалі ставлять хрест на перспективах зростання ПІІ в КНР.

І на останок, часто чую від колег та ЗМІ таке питання: Чи здатна Україна вести повноцінні перемовини з КНР як рівноцінний партнер? Думаю, що Україна здатна вести переговори з КНР на рівних за підтримки з боку США та ЄС та після консультацій з цими нашими партнерами.

Блок військово-політичних питань, який цікавить Україну у відносинах з КНР, може бути вирішений в повному обсязі на користь України, за жорсткої позиції ЄС та США у торгових перемовинах з КНР.

Росіяни в економічному аспекті виступають по відношенню до КНР більше як жебраки, яким більше нікуди відправляти свій експорт в потрібних їм масштабах.

Звісно, є ще питання комуністичної ідеології, є питання партнерства КНР+РФ проти НАТО та є європейська бюрократія, якій важко сформувати жорстку позицію ЄС на торгових перемовинах. Але всі ці труднощі мають бути подолані дипломатами.