Чому купівля Фондом Притули супутника ICEYE – дуже потрібний крок для перемоги над Росією

Їх ніколи не буває достатньо, навіть у фільмах про Джеймса Бонда Мене дуже тривожить, коли на очі трапляються думки щодо купівлі Фондом Сергія Притули на донати, які збирали на ударні дрони Bayraktar, супутника для Збройних Сил України, на зразок "нащо цей супутник, відмили кошти, краще б…".

  У проєкті #РосіяЗаплатить вже пів року як займаюсь оцифруванням зображень зі супутників і дронів, аби розпізнавати пошкодження, завдані російською агресією в Україні, оцінювати збитки та планувати проєкти відбудови.

  Тому просто розкажу вам, чому цих зображень завжди не вистачає: 1. На відміну від Голлівуду, немає постійного спостереження за кожною точкою землі. Для цього супутників мають бути навіть не тисячі, а мільйони, аби постійно пролітати над потрібними точками.

Тому супутників військовим завжди треба більше. Як треба більше дронів. Коли ви бачите новини "отримали доступ до супутникових зображень" – це не про "бачимо тепер все у світі". А про "бачимо тепер трохи більше". 2. А от НАТО нам же дає… Так, щось дає.

Але, як не дивно, вони не віддали нам в безлімітне користування все своє супутникове угруповування. Як не віддали всі свої ракети й танки.

І те, що приходить, явно – що є, а не: "Сер Джон, а можете зранку повернути ось цей супутник на такий кут, бо ми там секретну операцію задумали?". Але навіть якби віддали – дивіться пункт перший. Це не "і тепер розвідники можуть іти на пенсію".

От подумайте, якби все було завжди видно з супутників, нащо б американцям літаки та дрони розвідники? 3. Більшість супутників зайняті одночасно купою роботи, тому результат виходить як виходить. При цьому, навіть пролітаючи над конкретною ділянкою, кут зору не такий великий.

Навіть невелике місто не потрапляє одним шматком, якщо просто. Тому навіть НАТО не може дати нам все. 4. Навіть у НАТО не дуже багато "радарних" супутників, це відносно нова технологія. От всі ці зображення MAXAR, які ви бачите в новинах, – це, в першу чергу, оптичний діапазон.

Радарні супутники дуже потрібні, бо, як не дивно, часто земля закрита хмарами, а лінія фронту – ще й димом. А ще є така штука як ніч – шокує, але вночі найкрутіший фотоапарат на орбіті бачить трохи гірше. 5.

Зображення з супутника – це не "онлайн-камера", якою Сергій Притула може крутити, аби побачити, що ви там робите голяка на подвірʼї. Зображення завантажуються на станції приймання, обробляються і тільки потім доступні для користувачів.

Це теж накладає обмеження на "продуктивність" конкретного супутника. Мати свій ексклюзивний – набагато швидше, аніж отримувати щось у когось. 6. Ціни. Супутникові зображення коштують дорого. А ексклюзивні зображення – ще дорожче.

Це досі закрита індустрія, яка працює не дуже клієнтоорієнтованим способом для великого бізнесу і державних органів. Тут немає апішечок і легкого доступу до відкритих даних, не можна отак за п’ять хвилин купити щось, оплативши карткою. Повірте, я пробував.

Тому спробуйте знайти дешевше. І прямо зараз. Окремо смішні претензії щодо "доходу компанії за минулі п’ять років", оскільки перший супутник ICEYE запустили у 2018-му, а сформували повне угруповування з 15 супутників – в січні 2022-го. 7.

Чому цього не зробила держава? Чесна відповідь – не знаю. Напевно, погано з грошима на все одночасно. Війна – це дуже-дуже дорого, особливо, якщо підтримувати нормальність життя поза лінією фронту, не обмежувати ніяке споживання і знижувати, а не підвищувати податки.

Тому добре, що волонтери та прості українці пожертвами можуть підставити плече. Звісно, окремий "привіт" тим державникам, які витратили шалені гроші на вітчизняний супутник "Січ", що не працює. 8. Чому це пріоритет зараз? Можу тільки здогадуватись.