Під час саміту міністрів оборони країн НАТО та засідання групи "Рамштайн" генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг заявив, що "один з уроків, який ми вже винесли з війни в Україні, – це важливість своєчасної підтримки партнерів".
Йшлося про те, чим НАТО зможе допомогти Республіці Молдова та Грузії, суверенітет і стабільність яких також під загрозою через агресивні плани Росії, пов'язані з реваншем не лише в Україні, а й на всьому пострадянському просторі.
Саме тому слова генерального секретаря НАТО, впевнений, справді є важливим висновком із ситуації, що склалася на пострадянському просторі, — пише Віталій Портніков для Крим. реалії.
26 січня минулого року, за кілька тижнів до нападу Росії на Україну, той же Єнс Столтенберґ зачитав пропозиції НАТО про безпеку в регіоні, які стали відповіддю на відомий російський документ, що вимагає від НАТО відмовитися від розширення та прийняття колишніх радянських республік як головну "гарантію безпеки" Росії.
Пропозицією НАТО було вивести російські війська з території колишніх радянських республік. "Росія має утримуватися від позиціонування сили, агресивної риторики і зловмисної діяльності, спрямованої проти союзників та інших країн.
Росія також має вивести свої війська з України, Грузії та Молдови, де вони розміщені без згоди цих країн, а всі сторони мають конструктивно брати участь у зусиллях щодо врегулювання конфліктів", — йшлося у документі.
Відповіддю Кремля на ці, на мою думку, конструктивні пропозиції став напад на Україну. Тепер ми знаємо, що, ймовірно, готувався і державний переворот у Молдові. Схоже, Росія не лише не відмовилася від зусиль щодо дестабілізації сусідніх країн — вона їх стократ посилила.
Думаю, вона перетворила війну навіть не на продовження політики, а на підміну політики. Проте необхідно визнати й інше. Протягом тривалого часу конфлікти на пострадянському просторі сприймалися Заходом як конфлікти на пострадянському задньому дворі.
Про те, що відбувалося в Придністров'ї або в Абхазії, говорили навіть з якимось полегшенням: Радянський Союз міг вибухнути, перетворитися на "величезну Югославію" і це була б справжнісінька катастрофа.
А з невеликими локальними конфліктами можна зжитися, це більше проблема Росії, ніж Заходу. Навіть коли Росія не просто окупувала, а й анексувала Крим, тобто просто розтоптала повоєнне міжнародне право, позиція міжнародної спільноти не зазнала очевидних змін.
На словах, хоча, звісно, проти Росії навіть було запроваджено санкції, посилені після окупації Донбасу. Але насправді конфлікт продовжував залишатися пострадянським. І таким самим він залишився навіть після нападу Росії на Україну 24 лютого минулого року.
Навіть після появи тієї "великої Югославії", якої всі так боялися в 90-ті роки минулого століття. "Велика Югославія" вже є, а висновок той самий — конфлікт не повинен вийти за межі пострадянського простору, не можна допустити перетворення країн НАТО в бік конфлікту.
І це, мабуть, те, що об'єднує і найзапекліших прихильників України в альянсі, і тих, хто намагається триматися від війни подалі. Думаю, саме це сприйняття навіть великої війни як пострадянського конфлікту і є те, що насправді об'єднує Захід.
Тим часом, це завжди, впевнений, був конфлікт ціннісного характеру. Це була битва за право держав на суверенітет, територіальну цілісність і можливість самостійно визначати своє майбутнє.
І в цьому сенсі право України чи Молдови рішуче нічим не відрізняється від права Німеччини чи Польщі. Якщо цивілізований світ не засвоїть цей — можливо, найголовніший — урок війни Росії проти України, то рано чи пізно, певен, війна пошириться на інші території.
Так, я цілком припускаю, що війна безпосередньо не торкнеться країн НАТО. Але Захід може просто виснажити свої ресурси під тягарем постійних конфліктів, припливу нових біженців, економічних та соціальних проблем.
Всі права захищені IN-Ukraine.info - 2022