Вступ Швеції й Фінляндії до НАТО: якої відповіді очікувати від Росії

Коли навесні минулого року Фінляндія і Швеція подали заявки на вступ до НАТО, реакція Росії була негативною, але стриманою. Вона складалася тільки зі слів, а не з дій – цілком ймовірно, через те, що Росія була зайнята війною проти України.

Однак не варто вважати, що РФ утримається від дій у відповідь у майбутньому. Кремль чітко позначив свою позицію багато років тому: членство Фінляндії та Швеції в НАТО матиме наслідки.

Президент Фінляндії Саулі Нііністьо в інтерв'ю в лютому 2022 року проілюстрував підхід Росії, нагадавши про попередження Володимира Путіна від 2016 року: "Коли ми зараз дивимося через кордон, ми бачимо на іншій стороні фіна. Якщо Фінляндія вступить до НАТО, ми побачимо ворога".

Фокус переклав статтю Ніколаса Локкера та Хелі Хаутала про зміну ситуації в регіоні через вступ ФІнляндії та Швеції в НАТО.

Як ми стверджуємо в нещодавній доповіді Центру нової американської безпеки, майбутнє розширення НАТО назавжди змінить архітектуру європейської безпеки і підірве геополітичні позиції Росії.

Москва сприйме ці зміни як загрозу своїй безпеці і, найімовірніше, відповість на них так, що створить проблеми для НАТО як у коротко-, так і в довгостроковій перспективі.

У короткостроковій перспективі союзникам необхідно буде протистояти спробам Москви підірвати позиції НАТО в регіоні Північних країн – Балтії та Арктики, зокрема за допомогою різноманітних тактик "сірої зони" і агресивнішого ядерного позиціонування, спрямованого на компенсацію втрат у звичайному військовому потенціалі.

У довгостроковій перспективі НАТО має планувати дії щодо Росії, яка відроджується, оскільки ця країна зрештою відновить свої конвенційні сили на Півночі й адаптує свою військову позицію у відповідь на присутність НАТО у Фінляндії та Швеції.

Після вступу Фінляндії та Швеції до НАТО північно-західний фланг Росії стає більш уразливим. Її кордон з альянсом простягатиметься від Північного Льодовитого океану до Балтійського моря, яке буде майже повністю окільцьоване країнами НАТО.

Москву непокоїть, територія альянсу розшириться поблизу стратегічно важливого Кольського півострова на півночі і наблизиться до другого за розміром російського міста Санкт-Петербурга, розташованого на узбережжі Балтійського моря.

Росія може підозрювати, що альянс сконцентрує більше військових ресурсів уздовж фінсько-російського кордону.

Крім того, Росія вважатиме більш ризикованим проведення своїх військово-морських операцій у Балтійському морі або турбуватиметься про загрози для свого Калінінградського ексклаву, який незабаром буде оточений країнами-членами НАТО.

Підвищена вразливість російських військових об'єктів на Кольському півострові має особливе значення для сприйняття загрози Росією. Розташований на схід від Північної Норвегії та Фінляндії, Кольський півострів має ключове значення для національної безпеки Росії.

Тут базується Північний флот Росії, до складу якого входять підводні човни з балістичними ракетами, що гарантують ядерний потенціал країни для завдання другого удару, а також ударні підводні човни та надводні кораблі, оснащені крилатими ракетами, які допоможуть Росії перехопити американські конвої з підкріпленням на шляху до Європи.

Втрати, нанесені конвенційним збройним силам Росії в Україні, збільшать залежність Москви від її ядерних сил і, отже, підвищать значення Кольського півострова для російських військових планувальників.

Крім того, розташування Кольського півострова поруч із західною кінцевою точкою Північного морського шляху, що відроджується, сприятиме тому, що безпека регіону стане життєво важливим інтересом Росії в найближчі роки.

Один із прикладів погляду російських військових на членство Фінляндії та Швеції в НАТО можна знайти в публікації Міністерства оборони РФ від грудня 2022 року.

Автори статті, присвяченій сучасним викликам військовій безпеці Росії в Арктиці, зазначають, що навіть якщо вступ Фінляндії та Швеції до НАТО є здебільшого юридичною формальністю, оскільки їхні відносини з НАТО вже встановлені, це слід розглядати як безпосередній виклик для Росії.

Вони наводять дві причини для такої оцінки. По-перше, на території Фінляндії та Швеції можуть бути розміщені війська, озброєння та обладнання НАТО.

По-друге, НАТО може розмістити у Фінляндії "оперативно-тактичні ракетні комплекси", що створить загрозу як для військово-промислового комплексу Архангельської області, так і для транспортної інфраструктури.

У статті стверджується, що Росія повинна підготуватися до цих можливих ризиків, нарощуючи свої сили в цьому районі, а також плануючи дальні високоточні удари по цілях у Фінляндії та Швеції. Уже зараз ми бачимо ознаки відповідних дій Росії.

Російські політики та високопосадовці вже давно погрожують вжити "відповідних військово-технічних заходів", якщо Фінляндія та Швеція спробують вступити до НАТО. У грудні 2022 року, а потім у середині січня, міністр оборони Сергій Шойгу вказав, які зміни можуть відбутися.

Реформи, заплановані на 2023-2026 роки, включатимуть створення армійського корпусу в Республіці Карелія біля кордону з Фінляндією, а також відтворення Московського і Ленінградського військових округів за рахунок розформування нинішнього Західного військового округу.

Шойгу підкреслив у грудні, що причиною цих змін стало "прагнення НАТО збільшити свій військовий потенціал біля російських кордонів, а також розширити альянс завдяки приєднанню Фінляндії та Швеції", що змушує Москву "вжити заходів у відповідь і створити відповідне угруповання військ на північному заході Росії".

Хоча фінські аналітики не вважають ці події драматичними, вони демонструють, що, попри зосередженість Росії на Україні, вона не припиняє реагувати на зміни в північноєвропейському безпековому середовищі.

Незважаючи на те, що ці пропозиції свідчать про намір відреагувати на передбачувану загрозу, що походить від вступу Фінляндії та Швеції до НАТО, у короткостроковій перспективі можливості Росії зробити це за допомогою звичайних військових засобів обмежені.

З огляду на постійну необхідність займатися війною проти України, про що свідчать нещодавні повідомлення про перекидання військ з інших театрів воєнних дій, зокрема з районів, розташованих поблизу Фінляндії, Москва поки що покладатиметься на тактику "сірої зони", щоб підірвати позиції НАТО в регіоні Північної Європи, Балтики та Арктики.

Нещодавні події показують, що це можуть бути атаки на критично важливу інфраструктуру, як-от трубопроводи, підводні кабелі або нафтові та газові родовища, а також терористичні акти проти західних чиновників.

Побоювання, що Москва знову використовуватиме зброю проти прохачів притулку, як це було в 2015 і 2016 роках, уже спонукали Фінляндію почати будівництво парканів уздовж кордону з Росією.

Не можна виключати також кібератаки та кампанії дезінформації, спрямовані на Швецію, Фінляндію та інші країни, розташовані на укріпленому північно-східному фланзі НАТО.

Ядерна зброя теж посідатиме чільне місце в російській стратегії доти, доки країна не зможе відновити свої сили, що триватиме десятиліття або більше.

У зв'язку з дедалі агресивнішою ядерною риторикою Путіна після поразки конвенційних збройних сил в Україні Росія посилила своє ядерне позиціонування на Крайній Півночі.

За повідомленнями, Москва перебазувала кілька бомбардувальників з ядерними боєголовками на Кольський півострів перед ядерними навчаннями, що включали випробування всіх трьох опор російської ядерної тріади в Арктиці в жовтні минулого року.

Оскільки Росія намагається протистояти очевидній загрозі в Північній Європі, тоді як її армія скута в інших місцях, вона, ймовірно, подвоїть агресивні ядерні сигнали в регіоні. Однак у кінцевому підсумку Росія оговтається.

І хоча її військова слабкість може бути тимчасовою, зміни в архітектурі європейської безпеки, спричинені її вторгненням, такими не є.

Тому в довгостроковій перспективі Москва, найімовірніше, буде постійно адаптувати свою військову позицію у відповідь на присутність НАТО у Фінляндії та Швеції.

В одному з останніх фінських досліджень стверджується, що Росія врешті-решт відреагує на вступ Фінляндії та Швеції до НАТО зміцненням своїх сил поблизу Фінляндії, хоча й не в таких масштабах, як за часів холодної війни.

За оцінками автора, через втрати, яких зазнала Росія в Україні, і затримки у створенні нових сил, найімовірніше, до 2030-х років не відбудеться значного зростання військової потужності в найближчих околицях Фінляндії.

Як показують заяви Шойгу, Росія прагнутиме посилити звичайне стримування на своєму північно-західному фланзі, щойно у неї з'являться для цього можливості, і цілком розумно очікувати таких дій, як посилення захисту в зоні навколо Кольського півострова, а також зміцнення кордону з Фінляндією в районі Санкт-Петербурга.

Москва також, ймовірно, почне діяти агресивніше в Північній Європі після відновлення своїх сил, якщо не раніше.

Частіші провокаційні повітряні навчання вздовж кордонів Фінляндії та Швеції або переслідування західних кораблів у Баренцевому і Балтійському морях можуть бути спрямовані на те, щоб промацати оборону НАТО і залякати альянс, що допоможе Росії повернути перевагу в регіоні.

Москва може зосередити ці маневри на стратегічних пунктах, таких як Датські протоки і води навколо островів Готланд, Борнхольм і Аландських островів.

Демонстрація військової майстерності може також послужити приводом для підтвердження відродженого статусу великої держави, який був підірваний невдалими діями Росії в Україні. Такі демонстрації підвищують ризик нещасних випадків, які можуть спровокувати конфлікт.

Відновлення військової загрози для країн Балтії, які давно побоюються російського вторгнення, також цілком імовірне.

З іншого боку, вступ Швеції та Фінляндії полегшить для НАТО захист країн Балтії, тим самим підвищуючи обороноздатність і стримування в регіоні та сприяючи регіональній стабільності в Північній Європі.

Будь-яка нова інфраструктура НАТО у Швеції та Фінляндії – наприклад, модернізовані аеродроми, розвідувальні об'єкти або, що найважливіше, ядерна зброя – тільки посилить агресивну позицію Росії в регіоні Балтії та Арктики.

Фінляндія вже оголосила про розміщення літаків F-35 у Лапландії з 2026 року, а з роками в Північній Європі можуть почастішати великомасштабні навчання НАТО.

З відновленням Росії після війни в Україні ці кроки ще більше підвищать сприйняття Москвою загрози і змусять її приділяти більше уваги своєму північно-західному флангу.

Новий раунд розширення НАТО створює необхідність керувати як короткостроковою, так і довгостроковою еволюцією російської загрози.

У короткостроковій перспективі НАТО разом з Європейським союзом, національними урядами, приватними компаніями та окремими громадянами має планувати підвищення рівня захисту та стійкості до гібридних загроз.

НАТО слід і надалі демонструвати свою готовність пропорційно реагувати на гібридні атаки, приписувані Росії.

У відповідь на посилення російського ядерного виклику НАТО має переглянути свою ядерну позицію, включно з роллю ядерної зброї в розширеному стримуванні та управлінні ескалацією, а також підготовкою до ведення бойових дій в умовах імовірних ядерних опадів.

Водночас альянс повинен планувати протидію конвенційній загрозі, що походить від Росії, яка відроджується, на Північно-Балтійському театрі воєнних дій, не роблячи невиправдано провокаційних кроків.

Інтеграція високоефективних шведських і фінських збройних сил у НАТО сама по собі зміцнить регіональний потенціал стримування альянсу, але можна зробити і більше.

Необхідна зміна командної структури альянсу, перегляд планування дій у надзвичайних ситуаціях у регіоні, модернізація шведської та фінської інфраструктури підкріплення, проведення нових великомасштабних навчань у Північній Європі й удосконалення засобів на Крайній Півночі, таких як протиповітряна та протиракетна оборона, розвідка, спостереження та рекогносцировка.

Також було б розумно створити місію ППО НАТО в регіоні Балтійського моря, спираючись на наявну операцію Baltic Air Policing.

Союзники також повинні працювати над створенням комплексної стратегії безпеки Північної Європи, яка розглядає регіон як єдиний театр військових дій, що охоплює не тільки Крайню Північ, а й Балтійське море і Північну Атлантику.

Ці зусилля можуть включати спільне визначення цілей регіонального потенціалу в рамках процесу планування оборони НАТО, а також об'єднання можливостей північноєвропейських союзників з морського і повітряного спостереження.

Також важливо переконати Польщу і Німеччину взяти активнішу участь у забезпеченні безпеки регіону, заохочуючи їх прийняти свою ідентичність як країн Балтійського моря.

Нарешті, НАТО має сприяти формуванню у Фінляндії та Швеції почуття ширшої солідарності з союзниками, щоб полегшити їм перехід від укоріненої звички нейтралітету.

Гельсінкі та Стокгольм тривалий час концентрувалися насамперед на власній територіальній обороні, однак як нові члени НАТО вони нестимуть відповідальність за захист території союзників у ширшому сенсі.

Щоб полегшити цю адаптацію, інші союзники по НАТО повинні заохочувати Фінляндію і Швецію робити значний внесок у місії не тільки на східному, а й на південному фланзі альянсу. Приєднання Фінляндії та Швеції може значно підвищити регіональну стабільність.

Однак альянс не може дозволити собі ігнорувати супутні ризики. Запропоновані вище кроки допоможуть забезпечити готовність НАТО до будь-якої відповіді, яку задумала Росія.

Ніколас Локкер – науковий співробітник Програми трансатлантичної безпеки Центру нової американської безпеки. Його робота присвячена політиці європейської інтеграції та безпеки, зовнішній політиці Росії та трансатлантичним відносинам.