«Ще виявляють залишки ворогів». Нацгвардієць Віталій Марків — про звільнення Святогірська, маскування окупантів і колаборантів. Інтерв'ю

Офіцер батальйону Нацгвардії імені Кульчицького Віталій Марків брав участь в «блискавичній» операції і розповів в інтерв'ю Радіо НВ, як відбувається деокупація міста та які настрої має місцеве населення.

Відео дня — Чи можете ви сказати, що відбувається у Святогірську? Там триває зачистка зараз? — Єдине, що я можу вам озвучити: операція по Святогірську ще триває, деталі я ще не можу розголошувати.

На звільнених територіях триває робота наших підрозділів для відновлення безпеки громадян, яка для нас має пріоритет. Також триває виявлення залишків окупантів, які не встигли відійти, диверсійних груп, затримуються колаборанти.

Підрозділи Національної гвардії допомагають у доставленні гуманітарної допомоги. Серед наших головних завдань також побудова оборони на звільнених територіях, там зараз задіяні підрозділи Збройних сил України, Національної гвардії та ТРО.

— Під час цієї фантастично успішної контрнаступальної операції Збройних сил України на Харківщині росіяни тікали так швидко, що навіть не повідомляли про це колаборантам: вони прокидалися зранку і розуміли, що російських окупантів там більше немає.

Яка ситуація з колаборантами, чи можете ви про це розповісти? — Ситуація з колаборантами важка, тому що вони все ж по-цивільному одягнені і при зустрічі наших підрозділів зазвичай перше, що говорять, що з жодним «русским миром» не співпрацювали, вони за Україну і нас чекали.

Але це робота спецслужб, які вже займаються виявленням і висвітленням всієї їх діяльності. Можу сказати, що нам усе відомо.

І рано чи пізно ми доберемося до всіх — навіть до тих, хто зараз можливо радіє нашому поверненню, але коли нас не було, коли Святогірськ був окупований, вони активно та добровільно співпрацювали з ворогом.

Збройні сили, Нацгвардія і всі підрозділи та спецслужби про це знають, у нас є інформація, тому всі злочини, які вони скоїли проти власного населення, нашої країни, повинні і будуть каратися законом.

— Чи відомо щось про мера Святогірська Володимира Бандуру? Святогірськ був тимчасово окупований росіянами десь навесні, тобто Бандура залишався українським мером.

Потім дуже швидко перейшов на бік ворога, фотографувався з маріонеткою Кремля в так званій «ДНР» Денисом Пушиліним. Сам Пушилін говорив про те, що «ми з ним давно були на зв’язку, він чекав, як і багато жителів Святогірська, звільнення».

Чи щось відомо про цього Бандуру? — Поки що не можу розголошувати інформацію. Лише можу сказати, що операція по виявленню всіх колаборантів триває.

— Чи була змога у вас спілкуватися з місцевими жителями, яких ми точно не підозрюємо в колаборації? Що ви від них чули? Що вони розповідали про те, як жив Святогірськ під окупацією? — Звичайно, що була. Це люди, які щиро вірили в наше повернення.

Для них це теж було неочікувано. Вони навіть зізналися, що втратили надію на те, що ми повернемося. Але щойно ми сказали, що українська армія вже у Святогірську, люди щиро плакали, дійсно нам дякували і зізнавалися, що вони втрачали надію. Надія завжди є, вона буде.

Українська армія обов’язково звільнить усі тимчасово окуповані території. Ворог повинен це розуміти, знати. Вони не думали, що впаде Ізюм, Балаклія та Куп’янськ, але все ж все падає. Вони не думали, що наші підрозділи прорвуть оборону Херсона та харківського напрямку.

У нас є одна мета: ми захищаємо нашу землю від ворога, який прийшов зі зброєю грабувати та знищувати все на своєму шляху. Безкарним це точно не залишиться і всі, хто скоїли воєнні злочини, понесуть покарання. Я в цьому можу бути впевнений на 100%.

— Що ми знаємо про росіян: перше, що вони роблять, окуповуючи будь-який населений пункт, — катівню. У кожному місті, селищі, невеличкому містечку завжди є катівня, де вони тримають, убивають і катують українців.

Що відомо про Святогірськ? — Деякі деталі ще не можу розголошувати. Єдине, що траплялося мені особисто в руки, — це записки, які передавали місцеві колаборанти — хто де живе, адреси, телефонні номери, і хто чим займався.

Окупанти не встигли [їх знищити], бо поспіхом тікали. Місцеві показували, малювали карти, де живуть ті, хто був проукраїнськи налаштований. Усі ці списки місцеві передавали окупантам — вони за це відповідатимуть. — Ви точно знаєте, що таке сила російської пропаганди.

Як вона працює на цих територіях, у Святогірську? Що їм розповідали? — Насамперед розповідали, що в перші дні, щойно ми зайшли у Святогірськ, що туди зайшли польські найманці. Про це говорив навіть сам Пєтушилін (Пушилін — ред. ). Де вони знайшли там поляків, я не знаю.

Щодо прифронтових міст, там ситуація трохи краща у зв’язку з тим, що абсолютно відсутній зв’язок — світло та телебачення, звідки вони могли би пропагувати свої наративи, не зовсім є ці можливості. У маленької кількості людей є генератори.

Там були проблеми з пальним, позаяк окупанти знищили всю цивільну інфраструктуру, нищили та грабували все, що бачили на своєму шляху. Ця їх тактика мародерів не змінилася ще з часів, коли вони наступали на Київщину. Нічого: рано чи пізно все закінчується.

— Що вони залишили після себе? Ми знаємо про дуже цінні трофеї, які ЗСУ отримали від росіян на Харківщині. Є навіть така думка, що після цих контрнаступальних дій України Росія увійшла в топ-5 постачальників зброї до України.

Що ми знаємо про Святогірськ? Чи були ви на позиціях росіян? — Були випадки, що вони займали наші позиції, які ми ще тримали до моменту їх контрнаступу. Треба зізнатися, що були позиції зовсім непогані. Видно, що вони готувалися.

Але чи вони очікували? Ні, бо це була блискавична операція, чудово спланована і дуже раптово зроблена. Ворог не очікував і поспіхом тікав, забирав у мирного населення весь цивільний автотранспорт.

Що я особисто помітив, у чому змінилася їх тактика: вони перестали розмальовувати свій цивільний автотранспорт своїми зетками («Z» — ред. ) — знаками розпізнавання. Вони їдуть на цивільному автотранспорті без розпізнавальних знаків, тому їх важче виявити.

Але ми вже їх тактику знаємо і знаємо як їй протидіяти. Як саме — не розголошуватиму. — Звісно. — Що вони залишили? Дуже багато боєприпасів, які вони не змогли взяти з собою.

Техніку з околиць вони змогли вивезти, а з передових позицій просто не було можливості [через] ландшафт місцевості. Наша артилерія, наші підрозділи дронів, спільно зі Збройними силами змогли [багато] знищити з протилежного берега.

Тому противник отримав дуже суттєвий удар по собі.

— Які підрозділи з боку окупантів були у Святогірську? Чи це була російська армія, чи якась Росгвардія, або так звані «ДНРівці»? — Відомо, що на початку були їх регулярні війська, але, зі слів місцевих, вони там пробули недовго.

Туди зайшла так звана «народна міліція ЛНР». У формі вони недовго були, одразу переодяглися в цивільне. Та вони все-таки стояли на своїх блокпостах — у цивільному, зі зброєю.

Переміщувалися містом теж у цивільному, бо вони чудово знають, що українська армія по цивільному населенню не веде вогонь, не стріляє, тому таким чином прикривалися. Це підлість, боягузтво.

Вони ж вважають себе «непереможною другою армією», а насправді це, на мою думку, точно не є другою [за потужністю] армією. Ми це довели всьому світові. — Святогірська лавра знаходиться на тому боці Сіверського Дінця, який завжди контролювала Україна.

Ми знаємо, що росіяни обстрілювали Святогірську лавру. Є інформація про те, що гинули люди, монахи. В якому стані вона зараз? — Святогірську лавру обстрілювали. Сказати, що вона абсолютно знищена, — ні. Є суттєві руйнування.

Цивільне населення у ній переховувалося, бо там дуже хороші підвали. Найголовніше, що мене здивувало: люди, які там ховалися, говорили, що винна Україна, бо вона не здалася: «Якби Україна здалася, не було би війни».

Я не розумію, яким чином можна до такого додуматися, до чого їм промили мізки? Як ми могли здатися? Ми не маємо права захищатися чи що? Але це все робота релігії. Ми — військові, я намагатимуся не втручатися в цю справу.

Там є люди, які повинні раз і назавжди закрити це питання, тому що ми розуміємо, що пропаганда працює на всіх напрямках, зокрема на релігійному також. — Святогірська лавра зараз контрольована так званою Українською православною церквою Московського патріархату.

Саме священники просувають думки щодо того, що Україна винна, вона мала здатися? Тому ці люди, які там переховуються, мають такі проблеми? — Священники це не говорили.

Коли ми перебували біля лаври, [люди] до нас приходили і намагалися нам такі розповіді розповідати: «Якби ви здалися, наше священне місце не обстрілювали б». Я цього не чув від священників. Вони на контакт із військовими не йдуть, а якщо йдуть, то дуже закрито.

Вони говорять, що «ми релігійні і до війни не маємо жодного стосунку». Напряму вони цього не говорять. Але якщо вже від цивільних такі фрази лунають, швидше за все, десь вони це почули. Лавра пошкоджена, немає жодного вцілілого вікна.