На що розраховує Росія цього літа: про інформаційну гру Кремля

Найближчим літом Росія буде щосили намагатися розколоти і знесилити українське суспільство, попереджає аналітик Олексій Копитько. Цьому можна протиставити тільки терпіння і стійкість. Невелика інвентаризація. На початку квітня написав про очікування.

Що маємо? Поки що все в межах. Обстріли посилюються. Інформаційний тиск зростає. Водночас: Кілька днів тому я припустив, що авантюра на північ від Харкова почалася раніше за план. Учора цю саму тезу озвучив "Економіст". Бо воно дійсно так виглядає.

Або погано спрацювала їхня розвідка. Або — що ймовірно — втрутився політичний чинник: Шойгу намагався здійснити маленький подвиг напередодні перепризначення уряду та/або готували тло для поїздки в Китай.

Фахівці кажуть, що для нарощування активності росіянам доведеться залучати сили і засоби з інших напрямків. Що за принципом сполучених посудин відіб'ється негативно.

У нас два ключові треки: Найближчі тижні — критичні для формування траєкторії: до провалу або до виповзання.

Якщо за літо відбудеться насичення допомогою наших військ (на додачу до того, що робить наш ВПК і що окремо купується), а також з'явиться авіація щонайменше для завдань ППО на правому березі Дніпра, у росіян буде сумне обличчя.

Зокрема, буде можливість маневрувати наземними засобами ППО, прикривати війська, ефективніше вирішувати проблему розвідувальних дронів РФ. Тож усе дуже складно, але для нас є не тільки погані сценарії. Росіяни вже вибилися з графіка і повинні коригувати плани.

Звичайний прийом Кремля — розкручувати двофакторну спіраль: використовувати воєнні дії для посилення інформаційного тиску і навпаки — інформаційні атаки покликані покращувати обстановку для військових. Поки що у них буксує і одне, і інше.

До 21 травня в росЗМІ викотили серію публікацій про "закінчення повноважень" президента України. Однак у цих публікаціях навіть вони самі пишуть: ООН Зеленського визнає, Захід визнає, претензії висувають тільки РФ і (можливо) Білорусь.

Візит глави МЗС ФРН до Києва ще раз підкреслює, що тема "21 травня+" має виключно російську природу. В Україні є ті, хто в політичних цілях діє синхронно з росіянами. Але багато тих, хто критикує владу, проте відкидає цю єресь.

Загалом за 5 місяців Кремлю не вдалося розгойдати до внутрішньої дестабілізації в Україні.

З одного боку, українці розібралися, що до чого, з іншого боку — не відбулося обвалення фронту, надійшли позитивні сигнали зі США, що оздоровило атмосферу навіть на тлі серйозної шкоди енергетиці та інших проблем.

Тобто наразі політичний чинник з інформаційними інтервенціями недостатньо допомагають російському задуму, а воєнні звершення окупантів не викликають ланцюгової реакції в українському суспільстві. Є хиткий баланс. Росіяни це бачать.

І вживають заходів, щоб його зруйнувати. Основний сюжет — спроба "отруїти" українське суспільство, армію і політикум мислевірусом під назвою "швидкий мир". Перемогти не на фронті, а через управління очікуваннями.

Канва отруйної історії, яку штовхають росіяни, приблизно така: Отрута цієї ілюзії в тому, що втомленим людям пропонується короткий період і дуже відчутний процес. Що викликає відразу кілька наслідків.

Коли людям кажуть, що через 2 місяці "перестануть стріляти", величезна спокуса — не готуватися до викликів, а намагатися перетерпіти, пропетляти.

Розкручування "запиту на мир" може призвести до різкого зниження опору і вкрай негативних наслідків як для фронту, так і для тилу. Коли "миру" не станеться — буде фрустрація і звинувачення української влади.

Якщо з якихось причин вдасться вийти на якийсь формат "перемир'я", то миттєво почнуться спроби розкрутити політичне протистояння і влаштувати восени ту саму дестабілізацію, якої вдавалося уникати весь цей час.

І на її тлі повернутися до воєнних дій, але в набагато гірших умовах для України з виходом на набагато гіршу переговорну позицію. Місяць тому я давав список основних подій до кінця липня з датами. Третину цього відрізка ми вже прожили. Час стискається.

Найпростіший спосіб не потрапити в зазначену пастку — слухати й сподіватися можна на все, що завгодно, але планувати свої дії й ухвалювати рішення, немов історії зі "швидким світом" немає. А якийсь просвіт можливий навесні 2025 року.

Тобто не петляти два місяці, а адаптуватися до завдань на рік у ситуації, що погіршується, з ризиком сидіти без тепла й електрики. Якщо так зробити — ось тоді й зростуть шанси на реальні переговори з адекватних позицій.

Тому що ті самі партнери активно роблять заміри настроїв. Коли заміри показують, що український народ у тонусі, готовий до труднощів, здаватися не планує і просить ППО — високі шанси отримати ППО.

А коли народ хитається і зростає запит на "нехай все закінчиться неважливо як, але швидко", шансів отримати ППО немає зовсім.

Бо простіше і логічніше вшатати такий народ обстрілами/вкиданнями і знизити витрати… Зберігаючи голову холодною, український народ блокує розкручування спіралі, яку я вище описав. Це сфера, де зусилля кожного важливі.

Не маючи можливості дотиснути нас зібраним ресурсом, РФ опиняється перед дилемою — або різко нарощувати витрати (публічна масова мобілізація, чого вони категорично не хочуть), або дійсно шукати вихід.

Учора глава Пентагона зазначив, що літо — черговий переломний момент для України. Я це сприймаю не тільки як фігуру мови (вже було десятка півтора переломних моментів). Є таймінг, який впливає на весь світ — вибори президента США. Час тисне на всіх.

Хто краще витримає цей тиск, той і отримає шанс краще захистити свої інтереси. Несподіванки можуть бути (доведено Фіцо і Райсі), але утримання фокусу допомагає. Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції.