By Eliza Popova
Не без цікавості спостерігаю за тим, як росіян корчить від того, що вони не розуміють, як подавати інформацію про те, що відбувається в Курській області.
Усі ці понад два роки вони приписують усі успіхи українців або собі, що це вони самі собі збивають літаки, або самі вирішують звідкись відступити, або на випадкові збіги обставин, на кшталт уламків успішно збитого безпілотника, від якого, щоправда, згоріла половина НПЗ, але ж збитого.
Кораблі самі тонуть, літаки самі падають, все саме крутиться, крутиться, "СВО" йде за планом тощо.
Головне — не показати суб'єктність українців і максимально принизити Київ, що логічно, адже "терористичний режим нацистських комарів-наркоманів" не може топити крейсери, збивати бомбовози, знищувати нафту тощо.
А ось події в Курській області вже ніяк не спишеш ні на "бандформування", ні на випадкові збіги обставин, ні на жест доброї молі. Упевнений, що уповільнена реакція Кремля на те, що відбувається, пов'язана з тим, що немає розуміння, як реагувати.
Вторгнення чи ні? ОДКБ чи ні? Радбез ООН чи ні? Законність кордонів чи ні? Війна з Україною чи ні? І ще багато запитань.
Російські війська в тому найкривавішому й найобережнішому заповіднику війни, який Москва створила на території України, десь можуть бути убогими, десь неефективними, десь навпаки показати результат, але завжди є головне — шаблонність.
Росія звикла діяти шаблонно, і це тепличний для неї стан. Те, що відбувається ж зараз, найбільше підходить під наше ізраїльське визначення "Ме-Хуц ле-Куфса", або, якщо перекладати не буквально, а передаючи сенс — розрив шаблону.
Українська
English
USA
Français
Deutsch
Italiano
Polski
Čeština
Español
Slovensku
