На нулі під Донецьком. Реальна історія героїзму військових ЗСУ

Позицію тримало десять хлопців. У живих залишилось троє. Їх не могли поміняти чотири дні. Комбриг ходив чорний, як сама смерть, зривався, постійно аналізував, що можна робити. Але витягнути на ротацію їх не вдавалося. Час, коли кожна хвилина — вічність.

Коли кожен шорох — укол адреналіну в мозок. І ось, що сталося на пʼятий день. Позиція під Донецьком. Дуже складна. Близько 200 метрів до росіян. В якийсь момент починається просто шквал штурмів.

Кожен день штурми малими групами, скиди з коптерів, газові гранати, арта, знову штурми. Ротацію позиції відсікли артою та коптерами, щоб їх не можна будо поміняти, та штурмували кожен день. Позицію тримало десять хлопців. У живих залишилось троє.

Їх не могли поміняти чотири дні. Комбриг ходив чорний, як сама смерть, зривався, постійно аналізував, що можна робити, не жаліли нічого, ні дорогих БПЛА, ні коптерів, нічого. Але витягнути на ротацію їх не вдавалося. Час, коли кожна хвилина — вічність.

Коли кожен шорох — укол адреналіну в мозок. А тут — чотири дні. На п'ятий день все ж таки група змогла зайти, щоб забрати тіла наших хлопців та замінити виживших. І, почувши гуркіт техніки, штурмова група росіян спробувала застрибнути в окопи. І ці три хлопці ії знищили.

Після чотирьох важких днів, біля тіл загиблих побратимів, вони знищили штурмову групу, перед тим як вийти. — У мене тут ДРГ, прийом. — Яке ще ДРГ, закінчуй істерику. Зараз, ми вже на підході. — Та бл*, кажу ж ДРГ, вони вже до бліндажу підповзають.

— Точно ДРГ? То тебе не шкварить, реально ДРГ? — Так, погодь, я іх зах**рю. …проходить кілька хвилин. — Я іх зах**рив, але там ще є, коли там вже підійдуть? О, ще лізуть, я зараз… Штурм відбили. Позиція за нами.

Хлопці потроху, вигризаючі шматки землі у росіян та відбиваючи штурми "одноразових", як іх називають росіяни, продовжують тримати позиції. І так, ще один момент. Вже коли зміна застрибнула в окопи та сіла поряд із вижившими. — Нас тут кинули, — сказав один із виживших.

— Просто кинули. — Слухай, чому це ми вас тут кинули? — заперечив один із хлопців, що прийшов на заміну. — Сам у курсі, ми старались вас змінити. Ну, ось я, близький родич комбрига, і я з тобою тут зараз в окопі. Невже я тебе покинув? — А, ну, тоді гаразд. Залізні люди.