Боюся тільки "Новачка": відомий письменник хоче написати книгу про Путіна

Сім його романів було екранізовано. Він пише про історичних особистостей і події та навіть про альтернативну історію, — у його опусі "Фатерлянд" перемогла нацистська Німеччина.

Але в інтерв'ю він розповів, що роману про Володимира Путіна поки що не бути, тому що Гарріс побоюється отримати "в подарунок" отруту "Новачок", яка ледь не вбила Сергія Скрипаля. Про це пише NZZ.

Британець Роберт Гарріс — один із тих рідкісних письменників, які не гребують розважати своїх читачів. І водночас вони переконані, що саме тому читачам слід кидати інтелектуальні виклики.

Будь-хто, хто візьме до рук одну з його книжок, може бути впевнений: вам не буде нудно ні на мить, і врешті-решт ви дізнаєтеся більше про крайнощі політики та ексцентричність сильних світу цього. Щойно вийшов у світ 14-й роман Роберта Гарріса "Безодня".

У ньому він розповідає, як прем'єр-міністр Великої Британії Герберт Асквіт завів любовний зв'язок і водночас повів британців у Першу світову війну. У ці дні в кінотеатри також виходить фільм "Конклав" Едварда Бергера, заснований на однойменній книзі Гарріса 2016 року.

Він дав інтерв'ю в Мюнхені, де представляє свою нову книгу. Як британець, він всерйоз стурбований тим, що відбувається у нього на батьківщині. На його думку, Велика Британія, це країна, яка одночасно стагнує і швидко змінюється.

"Це країна з величезними талантами і відсутністю лідерства. Імміграція сильно змінила населення. Протести навколо війни в Газі показали нам масштаби мусульманської імміграції та політичну владу мусульман.

Це буде продовжувати займати нас найближчими роками", — зазначає Гарріс. Його новий роман зачіпає складний період в історії Британії. "У 1914 році Герберт Асквіт правив як прем'єр-міністр країною з майже півмільярдним населенням.

Імперія проіснувала до 1922 року, потім розпалася. Сьогодні, всього сто років потому, країна все ще являє собою лише тінь своїх колишніх розмірів. Це примітний крах, враховуючи, що Велика Британія виграла війну, а не програла її", — зазначає він.

Особистість Герберта Асквіта також викликає інтерес. У 21 столітті він би не міг прийти до влади. "Він був відомим розпусником. Молодим жінкам категорично не рекомендувалося залишатися з ним на задньому сидінні таксі.

З 1910 року він підтримував листування з Венецією Стенлі, на 35 років молодшою за нього, подругою його дочки. Стосунки переросли в роман і досягли апогею на початку війни. Про це знали небагато посвячених.

Наприклад, дружина Асквіта, яка терпіла витівки свого чоловіка, але також і деяких членів його кабінету. . .

Венеція стала його близькою довіреною особою, з якою він обговорював політичні питання і намагався справити на неї враження, показуючи їй секретні державні документи під час їхніх спільних щотижневих поїздок.

Щоб продемонструвати свою безтурботність, він розірвав або зім'яв їх і викинув з вікна машини. Перехожі знайшли їх і відвезли до Скотланд-Ярду, але розслідування ні до чого не привело", — розповів Гарріс.

Він зізнався, що його приваблюють політики, які "уособлюють державу з усіма її протиріччями і зарозумілістю". Журналіст зазначив, що Гарріс, здається, цурається живих політиків. Тоні Блер — єдиний, про кого він написав роман.

Але письменник пожартував, що він просто втрачає їм рахунок. На запитання, чи хотів би він написати про Володимира Путіна, Гарріс відповів позитивно. "О так, це було б дуже заманливо. Я думаю, це було б чудово, але я не хочу вмирати. . .

Ну, я не хочу, щоб пляшку "Новачка" доставили мені додому. Але так, завдання буде надзвичайно цікавим і захопливим. Однак ситуація дуже динамічна і змінюється так швидко, що Путіна можуть повалити ще до виходу книги", — пожартував Гарріс.

Він зазначив, що у нього б пішло два роки на дослідження. "Я цікавлюся владою і пишу про владу. Далеко не всім правителям вдалося отримати стільки влади і мати такий вплив на світові події, як Путіну.

Як я міг упустити можливість — проти цього говорить тільки "Новачок", — резюмував письменник. Він уже писав про Гітлера, але зазначив, що це було нелегко. І дати йому місце, як літературному персонажу було навіть болісно. "Я заборонив собі лізти до нього в голову.

Це була червона лінія. . . Це була одна з небагатьох криз, які я пережив як письменник. Раптово в кімнаті з'являється Адольф Гітлер, і мені доводиться його описати. Мене паралізувало, і я негайно зателефонував своїй видавчині і сказав їй, що не можу написати книгу.

Вона сіла на наступний поїзд і поговорила зі мною. Я повернувся до столу, записав сцену, і мені це зійшло з рук", — зізнався Гарріс. Нагадаємо, Фокус писав про фільм "Конклав" про вибори Папи Римського з Рейфом Файнсом у головній ролі.