Психологія Путіна: чому Крим можна звільнити силовим шляхом

"Коли я чую заяви про те, що звільнення Криму від загарбників призведе чи не до всесвітньої катастрофи та Третьої світової війни, я починаю дивуватися.

Чому звільнення Херсонської області, яка з російської точки зору такий самий "суб'єкт федерації", як Крим, — не катастрофа, а визволення Криму — катастрофа?" Думка.

Серед варіантів розвитку подій у війні, яку Володимир Путін розпочав проти України у лютому 2022 року, дедалі частіше говорять про можливий вихід українських військ на адміністративні кордони Криму та навіть про звільнення окупованого Кримського півострова від російських військ.

Причому низка експертів стверджують, що Крим може бути звільнений вже 2023 року. Прогнози під час війни — річ невдячна.

Проте очевидно, що саме політика Володимира Путіна призвела до того, що сама дискусія про силове звільнення Криму стала можлива, — пише Віталій Портников для Крим. Реалії.

Окупація та анексія Криму цілком може бути віднесена до одного з очевидних особистих успіхів російського президента — якщо взагалі можна говорити про успіхи зла.

Путіну вдалося домогтися створення у Києві керівництва, яке наполегливо працювало над демонтажем українських державних інститутів та силових структур.

Втеча представників цього керівництва до Росії у 2014 році практично паралізувала українську державну машину, унеможливила протидію окупації та анексії Криму. Але при цьому і Захід Путіну вдалося переконати у уявній "сакральності" окупованого півострова для Росії.

Незважаючи на очевидне порушення Росією міжнародного права, лідери західних країн, схоже, були готові змиритися з анексією Криму — аби тільки Путін не продовжив зусиль щодо подальшої дестабілізації України.

Коли в 2014 році почалося вторгнення на український материк, час був уже безповоротно втрачений — хоча й після цього більшість представників західних еліт (як, втім, і більшість самих українців) продовжували жити в абсолютному нерозумінні справжніх намірів Путіна.

Навіть на серйозних міжнародних конференціях доводилося чути, що Путіну потрібен виключно Крим, що Путін окупував Донбас для того, щоб відвернути увагу від Криму, що можна "обмінювати" відмову від Криму відновленням територіальної цілісності України на сході країни.

Те, що Крим і Донбас — це лише етап, за яким буде спроба окупації решти країни, схоже, мало хто хотів зрозуміти і визнати. При цьому у Києві завжди говорили, що питання повернення Україною контролю над Кримом — це питання політичного та дипломатичного рішення.

Що Україна не хоче нових воєнних конфліктів. Що сама Росія має визнати важливість відновлення своїх зобов'язань та повернення до норм міжнародного права.

Навіть сама ідея проведення самітів "Кримської платформи", які викликали таке роздратування у Кремлі, була спрямована на створення інструменту дипломатичного та політичного тиску на агресора. Війна змінила все.

По-перше, вона переконала українське керівництво та суспільство, що не існує жодного іншого шляху, окрім вигнання військ агресора з окупованих територій.

По-друге, вона, впевнений, знищила міф про те, що агресивні дії Путіна пов'язані із прагненням домогтися визнання російського статусу Криму, а не завоювання всієї України.

По-третє, було знищено — самим Путіним — міф про "сакральність" і "винятковість" Криму після того, як до складу Росії було включено ще чотири українські регіони.

І коли я чую заяви про те, що звільнення Криму від загарбників призведе чи не до всесвітньої катастрофи та Третьої світової війни, я починаю дивуватися.

Чому визволення Херсонської області, яка з російської точки зору такий самий "суб'єкт федерації", як Крим, — не катастрофа, а визволення Криму — катастрофа? Схоже, логічних відповідей це питання немає.

Звичайно, політика Володимира Путіна часто не підкоряється законам логіки, і я не сперечаюся: у 2023 році може статися все, що завгодно, все, чого ми боїмося і все, чого ми навіть не можемо або не хочемо собі зараз уявити.

Але це, певен, пов'язано не з "сакральністю" Криму, а з особливостями політичної психології Володимира Путіна.

Проте ці особливості, гадаю, не повинні закривати розуміння простої істини: звільнення Криму — це питання повернення до пріоритетів міжнародного права та історичної справедливості.