Атланти операції. Як генерал-полковник Олександр Сирський став одним зі співавторів нових перемог ЗСУ на сході та допоміг відстояти Київ

Навесні він очолював оборону Києва, а згодом став одним із керівників стрімкого контрнаступу ЗСУ на сході. В обох випадках заслуги Сирського — нарівні з іншими командувачами Збройних сил — офіційно визнавали в Міноборони України.

«Педантичний та вдумливий, генерал-полковник Олександр Сирський — із тих досвідчених офіцерів, які готуються до всіх непередбачуваних обставин. Навіть до тих сценаріїв, які сам він вважає вкрай малоймовірними», — нещодавно писала про нього американська The Washington Post.

Відео дня НВ розповідає про українського воєначальника, який уже понад вісім років на різних рівнях керує обороною України від російських загарбників, і до якого з усе більшою увагою придивляється світова преса.

«Генерал-полковник, який дарує українцям надію», — так охарактеризували 57-річного Олександра Сирського журналісти німецького Spiegel у своїй нещодавній публікації про нього.

9 вересня, у розпал стрімкого наступу України в Харківській області, Міноборони України назвало його ім'я серед творців нових перемог ЗСУ на всіх напрямках — «атлантів, що тримають операцію на своїх плечах». «У нашої боротьби немає головних чи другорядних виконавців.

[…] Українці разом пишуть рядки історії нашої Великої визвольної війни, — написала заступниця міністра оборони Ганна Маляр. — І все ж є особлива категорія митців своєї справи. Оскар воєнної слави належить саме їм.

Це про наше командування ЗСУ та командувачів, які сьогодні на сході і півдні країни точно та цілеспрямовано б‘ють російських загарбників».

Серед цих фігур Маляр перерахувала чотирьох осіб, яким притаманні «нестандартність у підготовці бойових дій, авторитет та харизма»: Наступного дня після цієї публікації, 10 вересня, Міноборони оприлюднило відео, на якому Сирський у відвойованій Балаклії бере участь у церемонії підняття прапора України та вітає українських військовослужбовців зі звільненням першого великого міста під час операції у Харківській області.

«Я впевнений у тому, що це не останнє місто: у нас попереду Куп’янськ, яке вже наполовину взятий нашими військами, попереду Ізюм і багато інших», — сказав Сирський ще до того, як через лічені дні були звільнені й ці міста.

Spiegel зауважив, що звільнення Балаклії він відсвяткував «без помпи та ейфорії, але з гордістю та полегшенням».

14 вересня Олександр Сирський, командувач оборонної операції на сході України, разом із Володимиром Зеленським був присутній на аналогічній церемонії вже в Ізюмі.

Тим часом у міжнародних ЗМІ шириться версія про те, що 57-річний воєначальник нібито став одним із тих, хто запропонував ключові ідеї прориву українських військ у Харківській області.

«Кажуть, що генерал-полковнику Сирському належав план відволікти росіян давно анонсованим великим наступом на півдні в Херсонській області — сподіваючись, що вони відведуть війська зі східного фронту, — пише Spiegel, підкреслюючи водночас непідтвердженість цієї інформації.

— Нібито саме Сирський виявив слабке місце у російській обороні біля Балаклії».

Така версія поширилася в українських, а згодом і в деяких західних ЗМІ зокрема через пост політтехнолога Олексія Голубоцького, який, як нагадує дослідження порталу Тексти, раніше був помічений у «піарі низки політиків».

У своїй публікації у Facebook Голубоцький також заявив, що Сирському нібито довелося переконувати інших воєначальників у перспективності плану. Однак у Міноборони України дали зрозуміти, що подібні твердження — не більш ніж необґрунтовані чутки.

«Бачу, що деякі дописувачі соцмереж пишуть про деталі планування військових операцій та прийняття рішень так, ніби теж мають доступ [до державної таємниці] і ніби в них є законний дозвіл це поширювати, — написала заступниця міністра оборони Ганна Маляр 15 вересня.

— Я би, звісно, звернулася до правоохоронних органів, щоб знайшли того, хто „зливає“ державну таємницю. Але поки що тільки вигадки та плітки пишуть. Як було і є насправді, „лідерам думок“ і Телеграм-каналам поки ніхто не повідомив — і це тішить».

Головний редактор Цензор. НЕТ Юрій Бутусов, коментуючи Радіо НВ успіхи ЗСУ у Харківській області, висловив припущення, що ця наступальна операція була «колективним рішенням». «Слід відзначити майстерність дій українського командування.

Ключовий внесок — головнокомандувача [ЗСУ] Валерія Залужного. Тому що без його ініціативи, без його дій все це було б у принципі неможливо», — зазначив журналіст, нагадавши про стратегічне значення та масштаб операції.

Олександр Сирський, за його словами, швидше за все здійснював оперативне управління операцією. «Сирський — це командувач силами оборони. Людина відома, один з лідерів нашої армії […], — нагадав Бутусов.

— Якщо оцінювати за результатом, то це дуже високий рівень управління. Безперечно, це майстерня операція». Роль Олександра Сирського у протистоянні російським окупантам на українській землі незаперечна.

5 квітня 2022 року, після втечі військ РФ з Київської області, президент Володимир Зеленський удостоїв генерал-полковника звання Героя України: саме Сирський командував обороною Києва в перші критичні тижні вторгнення РФ.

На цю роль він був призначений незадовго до вторгнення. У нещодавній розмові з журналістами The Washington Post — рідкісній розмові з пресою за останні місяці - Сирський визнав, що не вірив у можливість повномасштабної війни з РФ.

«Чесно кажучи, я навіть уявити не міг, щоб керівництво Росії розв’язало таку нахабну широкомасштабну агресію.

Мені здавалося, що якщо активні бойові дії і розпочнуться, то, швидше за все, вони розпочнуться на сході, в районі або в межах Донецької та Луганської областей», — зазначив він у бесіді з WP. І все ж таки Сирський намагався максимально підготувати до війни столицю.

«Ми військові. Тому незалежно від того, у що я вірив чи не вірив, я все одно виконував необхідні дії», — розповів він згодом.

Ще до вторгнення, з урахуванням дислокації сил РФ вздовж кордонів України, Сирський припустив, що якщо росіяни все ж наважаться наступати на Київ, то їхні колони будуть рухатися з півночі кількома основними магістралями — «сподіваючись на швидкий прорив до урядового кварталу в Києві, щоб обезголовити владу», писала WP.

Тому Сирський організував два кільця оборони Києва: одне на зовнішніх околицях та одне в межах столиці. При цьому він прагнув до того, аби зовнішнє кільце було якнайдалі від внутрішнього.

Це дало б шанс захистити центральну частину міста від обстрілів та не дозволити росіянам битися на підступах до Києва.

«Сирський розділив місто та прилеглі до нього райони на сектори та призначив керувати кожним районом генералів із військово-навчальних центрів, створивши чіткий ланцюжок субординації, якому підкорялися б усі українські військові частини та служби безпеки.

Тактичні рішення офіцерам на місцях дозволялося приймати негайно, без необхідності консультуватися зі штабом», — описували підготовчі рішення Сирського журналісти WP.

Крім того, генерал-полковник розпорядився вивести сили авіації ЗСУ, зокрема гелікоптери та літаки, з основних баз, розмістивши їх подалі від очевидних цілей для авіаударів.

Приблизно за тиждень до вторгнення захисники Києва та області перемістили ключові командні пункти «в поле» за напрямками можливого напряму наступу росіян.

Через те, що для захисту Києва була доступна лише техніка 72-ї механізованої бригади, чого вочевидь замало для такого великого міста, Сирський також наказав доправити в район столиці артилерійські системи, які зазвичай використовувалися для навчання.

Деякі з цих систем надійшли з навчального центру Дівички, розташованого на південний схід від Києва.

«Сирський наказав своїм артилеристам зайняти оборонні позиції за межами столиці, на північний схід і північний захід від міста — у районах, які могли зіткнутися з натиском росіян», — зазначає WP.

А за день до вторгнення було переміщено низку об'єктів ППО в районі Києва, тому їхня дислокація залишилася невідомою для росіян.

На захисників Києва чекали й невдачі: частина систем ППО, які українські війська встановили навколо аеропорту Гостомель, стали об'єктами ударів ще до того, як Росія відправила туди свої транспортні літаки.

За словами Сирського, їхні позиції розкрив працівник аеродрому, чий син був завербований російською розвідкою. «Те, що вони змогли штурмувати аеродром і взяти його під контроль протягом кількох годин, з одного боку відіграло негативну роль, — розповів Сирський.

— Але з іншого боку, артилерійський вогонь, спрямований на злітно-посадкову смугу та місця висадки, значно затримав висадку десанту і зірвав план захоплення Києва, тому що, як ми тепер знаємо, противник у принципі відводив на захоплення Києва не більше трьох діб».

Зазвичай небагатослівний, генерал-полковник також розповів журналістам WP про момент, коли ризик взяття Києва був найбільшим — під час березневої спроби російських військ прорвати позиції ЗСУ поблизу села Мощун.

Сирський згадує, як на моніторах спостерігав за російською військовою технікою, яка вишиковувалась у бойові порядки з іншого боку річки Ірпінь. «Це був, напевно, найкритичніший момент, коли я подумав: «Ну що, невже так і станеться? — згадує Сирський.

— Бо [взяти] Мощун означало увійти до Києва». Однак Мощун вдалося втримати — зокрема й завдяки рішенню командирів оборони Києва підірвати дамбу, піднявши рівень води у небезпечному для прориву районі.

«Вода заливала росіян, потім ми навіть знайшли місце, де російським морським піхотинцям довелося скинути всі бронежилети та пуститися вплав, щоб залишитися живими», — розповідав Сирський.

І його підготовчі зусилля, і знакові рішення під час оборони столиці, і відвага рядових захисників зіграли свою роль.

4 квітня, коли російські війська нарешті пішли з-під Києва, міністр оборони Олексій Рєзніков відзначив зусилля всього українського командування — від Валерія Залужного та начальника Генштабу Сергія Шаптали до «тих, кому варто подякувати за збереження столиці».

«По-перше, це командувач Сухопутних військ ЗСУ генерал-полковник Олександр Сирський, який безпосередньо відповідає за оборону Києва та області», — підкреслив Резніков його роль серед інших воєначальників, командирів розвідки та рядових бійців.

Вже через лічені тижні після того, як загрозу від Києва вдалося відвести, Сирський знову повернувся до пекла бойових дій: його було призначено командувачем оборонної операції на сході України.

Саме на Донбасі він провів останні вісім років, на різних рівнях командуючи операціями українських військ в обороні від військ РФ та її маріонеток.

Олександр Сирський вітає українських військових із Днем незалежності України, 24 серпня 2022 року: Свою першу військову освіту Олександр Сирський здобув ще за радянських часів у Москві, де в 1982 році закінчив Московське вище загальновійськове командне училище.

Spiegel назвав цю деталь його біографії «однією з гірких іроній нинішньої війни». Сирський служить в Україні з перших років її незалежності.

Вже 1996-го майбутній командувач Сухопутними військами закінчив Академію Збройних сил України, а 2005-го — Національну академію оборони України, обидва виші — з найвищим результатом.

Усі ці роки Сирському крок за кроком довіряли все більш масштабні та відповідальні завдання: він пройшов шлях від командира взводу до однієї з ключових фігур у ході АТО/ООС, а згодом і під час повномасштабного наступу Росії.

У 1990-х роках Сирський командував однією із бригад 6-ї дивізії Національної гвардії України в Чугуєві. Пізніше став командиром 72-ї окремої механізованої бригади у Білій Церкві.

Незадовго до Революції гідності саме Олександр Сирський — на той момент уже перший заступник начальника Головного командного центру ЗСУ — був серед ключових воєначальників української армії, які відповідали за її співпрацю з НАТО та майбутні реформи ЗСУ.

Його залучали до участі у розробці стратегії переходу Збройних Сил України на стандарти Альянсу.

Після втечі Віктора Януковича з України, анексії Криму та вторгнення Росії на Донбас на початку 2014 року Сирський обійняв посаду начальника штабу Антитерористичної операції (АТО) та заступника командувача АТО.

Вже тоді генерал мав можливість добре вивчити ворога у бойових умовах: Сирський був одним із ключових українських командирів під час найважчих для ЗСУ боїв за Дебальцевський плацдарм у січні-лютому 2015 року.

Тоді, за даними Defence Express, він керував українськими підрозділами під час боїв у Вуглегірську, селі Рідкодуб та під час спроби відбити Логвинове, а також координував групу Барс, яка прикривала відхід українських військ із самого міста Дебальцеве.

За участь у боях Сирського нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, згодом він отримав звання генерал-лейтенанта.

Не лише в період найгарячіших боїв, але й усі вісім років до повномасштабного вторгнення Росії Олександр Сирський був активно залучений в оборону України від російських окупантів.

У 2016—2019 роках очолював по черзі Об'єднаний оперативний штаб ЗСУ (двічі в різні періоди), командування Антитерористичною операцією та Операцією об'єднаних сил (ООС) у Луганській та Донецькій областях (у травні - серпні 2019 року).

Три роки тому, 5 серпня 2019 року, Сирського було призначено командувачем Сухопутних військ ЗСУ. Цю посаду він обіймає досі, у цій ролі генерал-полковник зустрів і день російського вторгнення 24 лютого 2022 року.

На чолі Сухопутних військ Сирський продовжив ті реформи, які зрештою допомогли українській армії бути гнучкішою на полі бою і піти вперед у своєму розвитку значно далі, аніж армія РФ.

Серед таких новацій — трансформація органів військового управління у Сухопутних військах.

«Відбулося відокремлення функцій формування, підготовки, розвитку військ, технічного оснащення і всебічного забезпечення від функцій управління та застосування, — пояснював ще 2020 року профільний сайт Defence Express в одному із матеріалів про Сирського.

— Це кардинально відрізняється від того, що передбачала радянська система управляння, якою до недавніх часів керувалось українське військо.

При такому розподілі, коли кожен спеціалізується на конкретних речах можна досягти значно більшої ефективності на кожному з цих щаблів».

Хоча зараз західні ЗМІ пишуть про Сирського як про непублічного воєначальника, який рідко спілкується зі ЗМІ, ще до лютневого вторгнення РФ генерал-полковник неодноразово ділився з профільними українськими медіа своїм баченням розвитку ЗСУ та ситуації на фронті.

З кількох інтерв'ю Сирського останніх років (для Армія ФМ, АрміяInform, а також серії інтерв'ю для Defense Express — 1, 2, 3, 4) ми зібрали низку найбільш знакових цитат українського генерал-полковника. Усі ці заяви пролунали ще до лютого 2022 року.

«Бойова підготовка є основою боєздатності війська […] Саме набутий в ході протистояння російському агресору досвід дозволив нам поглянути на бойову підготовку у більш практичній площині і відпрацювати нову систему, яка б давала можливість оперативно переосмислювати набутий бойовий досвід та впроваджувати його у підготовку військ» «Для мене як командувача Сухопутних військ надзвичайна важливість інформаційної складової в гібридній війні є більш ніж очевидною […] Ми постійно розвиваємо саму систему інформаційної боротьби, створили сталу структуру інформаційного моніторингу і протидії.

Це найважливіший напрямок разом з підготовкою військ».

«Донбас використовується окупантами в якості полігону для перевірки можливостей сучасних російських озброєнь та військової техніки» [про період АТО/ООС] «Збройні сили України входять до числа небагатьох армій світу, що мають успішний досвід протистояння армії ядерної держави.

При цьому ми діємо в операційному середовищі, на якому використовуються найсучасніші засоби розвідки, РЕР та РЕБ, зв’язку, БПЛА, бронетехніка, високоточні засоби та інші.

З огляду на це ми маємо постійно удосконалюватись й надалі - підвищувати знання, уміння та навички бійців, злагодженість екіпажів, підрозділів та з'єднань, а також насичувати бойові підрозділи сучасними ОВТ.

Ми маємо протиставити противнику нашу якісну та технологічну перевагу, взявши за точку відліку максимальне збереження життя захисників України». «Наші воїни спроможні виконати будь-які завдання у будь-яких умовах і обстановці.

Я дійсно часто буваю на позиціях, взводних опорних пунктах, спостережних постах. По-перше, я хочу побачити реальний стан на свої власні очі. По-друге, при спілкуванні з нашими військовослужбовцями я бачу їх настрій, їх потреби і маю змогу скоріше їх задовольнити.

По-третє, я відчуваю, що це потрібно нашим бійцям, вони відчувають, що не залишені сам на сам і що питання, які там виникають, вирішуються миттєво». «Людський фактор постійно грає головну роль в виконанні будь-яких завдань.

І на той час [під час оборони Дебальцевсьокго плацдарму] для нас це також мало велике значення, тому що саме готовність нашого особового складу виконувати завдання в умовах такої жорсткої протидії з боку противника, в умовах постійних обстрілів, визначала, спроможні ми виконати задачі чи неспроможні».