Як лікувати нерви під час війни: поради психолога

Психологиня Оксана Сідун розповіла Фокусу, на що варто звернути увагу і як стабілізувати свій стан. З початку повномасштабного російського вторгнення пройшло півроку. І може здатись, що за цей час українці вже звикли до вибухів, повітряної тривоги та поганих новин.

В чомусь це відповідає дійсності – суспільство в охопленій полум’ям країні навчилось більше піклуватись про своє ментальне здоров’я. Втім, багато хто з нас ще прокидається ночами від звуків сирени та зіщулюється від літака в небі.

Фокус поговорив з психологинею Оксаною Сідун про те, як лікувати нерви під час війни, та вирішення психологічних проблем. "Проблеми з психічним здоров’ям – це актуальна тема для України. Ми знаходимось в країні, де постійно відбуваються активні бойові дії.

Навіть якщо в тому чи іншому місті зараз відносно спокійно, люди весь час знаходяться в напрузі через те, що кожну мить щось може статись, і це неможливо передбачити", – говорить психологиня Оксана Сідун.

Коментуючи проблеми з психічним здоров’ям під час війни, експертка акцентує увагу на кількох моментах: За час повномасштабної війни в Україні багато експертів давали свої поради, як не збожеволіти від постійних поганих новин. Для когось вони працюють, для когось ні.

Хтось знаходить власні рецепти, як заспокоїтись самому і заспокоїти інших. Фокус попросив Оксану Сідун виокремити десять рекомендацій для підтримки свого ментального здоров’я. Багато людей сьогодні пишуть собі списки "що я зроблю після війни".

З одного боку, це може здаватись корисною вправою, адже, по-перше, вона дає можливість щось планувати і таким чином створює надію, що в умовному завтра все буде добре.

Але з іншого, тут спрацьовує механізм "відкладеного щастя", адже людина може перестати жити сьогоденням і переносити щось важливе і приємне на якийсь невизначений час. Як пояснює Оксана Сідун, такі списки "на потім" дуже часто пов’язані з відчуттям провини.

"Люди роблять це через так звану "провину вцілілих", яка не дозволяє їм отримувати задоволення та реалізовувати власні мрії в даний момент. Важливо зрозуміти, що треба жити тут і зараз", – говорить експертка.

Так, зауважує вона, дійсно можна пофантазувати на тему того, як ми відсвяткуємо нашу перемогу, але це не привід відкладати життя на потім. Існує і інший момент. Появу цієї провини вцілілого може провокувати безпосередньо оточення людини.

"Війна дала багатьом українцям відчуття, що життя кінечне, і тому ті, хто колись щось планував, хочуть це реалізувати саме зараз. Але виходить так, що суспільство намагається їх в цьому присоромити. От купляє людина автомобіль, а їй кажуть, що це "не на часі".

Чи пара організовує весілля – і знов те ж саме, для когось іншого це може бути "недоречно" під час війни. Але не варто на це звертати увагу, бо завжди будуть ті, хто почне вас соромити за щось – як не з цієї причини, так з іншої", – коментує Сідун.

В цілому ж провина вцілілих може проявлятися в багатьох моментах і бути пов’язаною з різними речами. На кшталт тієї ж відпустки, яку людина не бере саме тому, що зараз це "не на часі".

Із такої ірраціональної провини себе треба витягати, бо це прямий шлях до депресії, підкреслює експертка. "Треба думати про те, що українська армія воює саме заради того, щоб у українців була ця можливість жити нормальним життям, включно з відпустками.

Своїм пригніченим станом і втомою ви ЗСУ точно не допоможете", – зауважує психологиня. Людина має бути в ресурсі, тобто нормально відпочити, щоб мати змогу повноцінно працювати і донейтити гроші.

Як пояснює Сідун, більшість людей взагалі не знає, скільки саме віддає на ЗСУ чи якісь інші волонтерські потреби. Тому українцям може здаватися, що цього замало. Але якщо сісти та підрахувати, то вони зрозуміють, що це достатньо велика сума.