Путін націлився на Балтію: як НАТО захистити Європу від російської агресії

Зміцнивши свою владу так званими виборами, Путін посилює тиск на країни Балтії, зазначає виконавчий редактор Bloomberg Тімоті О'Браєн у своїй колонці. Отже, НАТО потрібно готуватися до відбиття агресії — Росія явно не збирається зупинятися в Україні.

Перемігши на фіктивних виборах минулих вихідних, президент Росії Володимир Путін послав нове попередження Заходу про те, що той ризикує отримати прямий конфлікт із Росією через підтримку України.

Хоча погрози Путіна вже знайомі, вони наголошують на необхідності зміцнити оборону трьох країн Балтії: Литви, Латвії та Естонії — найуразливіших для російського примусу. Спроби Путіна посіяти нестабільність на східному фланзі НАТО були постійними в останні роки.

Російська кампанія "війни в сірій зоні" проти країн Балтії охоплює кібератаки, енергетичний примус, дезінформацію, озброєння російських меншин і передбачуваний саботаж підводної газової та енергетичної інфраструктури.

Під час нещодавньої провокації Кремль видав ордер на арешт прем'єр-міністерки Естонії Каї Каллас за те, що вона спромоглася знести пам'ятники радянської епохи у власній країні.

Чи може ситуація загостритися далі? Після вторгнення Росії в Україну загрози країнам Балтії, які раніше входили до радянської імперії, стали прямішими та тривожнішими.

У географічному плані країни Балтії становлять трохи більше ніж 4% території Європи та менше ніж 1% її населення. Але з геополітичного погляду цей регіон має величезне значення.

Будь-яка агресія проти цих демократій потенційно може призвести до спрацьовування статті 5 Північноатлантичного договору, де зазначено, що напад на одного члена Альянсу розглядатиметься як напад на всіх. Росія, схоже, має намір перевірити рішучість організації.

У своїй новій доповіді Служба зовнішньої розвідки Естонії акцентувала на військовій реформі Росії, що триває, і передбачила значне нарощування сил поблизу її кордону з країнами Балтії та Фінляндією в межах підготовки до потенційного конфлікту в наступному десятилітті.

Задуми Путіна рідко приховуються, навіть якщо їх часто неправильно тлумачать або применшують. Він вважає, що колишні радянські республіки перебувають у "привілейованій сфері впливу" Росії.

Каллас вважалася загрозою саме тому, що вона переконливо спростувала цю доктрину: вона була провідною прихильницею рішучої європейської відповіді на російську агресію та наполягала на збільшенні виробництва й закупівель боєприпасів для України.

Історично дії Москви в країнах Балтії сигналізували про ширші стратегічні амбіції. Якщо цього разу справа йде саме так, НАТО не повністю готовий.

Хоч Альянс поступово нарощував оборону на своєму східному фланзі, його силові можливості, включно з боєготовою підготовкою сухопутних військ, інтегрованими системами протиповітряної та протиракетної оборони й логістикою, поки що недостатні для впевненого стримування або відбиття звичайного нападу (дурні коментарі Дональда Трампа про вихід із НАТО, звісно, не допомогли поліпшити ситуацію).

Якщо станеться найгірше, нездатність ліквідувати цей розрив матиме катастрофічні наслідки.

Крім гарантій безпеки, унікальна історія країн Балтії, які перетворилися з радянських васалів на відданих членів Європейського Союзу та НАТО всього за 14 років, нагадує все, за що виступав Захід у повоєнну епоху.

Вони були стійкими захисниками демократії, свободи, а також західних інститутів і норм, які Путін прагне зруйнувати. Дипломатична відповідь на хвастощі Путіна має бути недвозначною та єдиною.

Захід повинен продовжувати шукати шляхи посилення та забезпечення дотримання санкцій проти Росії. Але в підсумку війна в "сірій зоні" дуже часто бувала прелюдією до агресії.

Військову присутність НАТО в регіоні, кіберзахист і діяльність із захисту критично важливої інфраструктури Балтійського моря має бути посилено, щоб відбити загрозу, що зростає, і відкинути втручання Росії в справи балтійських держав.