Скасування бронювання фронт не врятує: хто і як має знайти баланс між військовими та цивільними

Мистецтво державної політики, особливо в демократичних країнах, — знаходити, забезпечувати та підтримувати баланс протилежних, а іноді й конкурентних суспільних інтересів.

Якщо це не вдається, то виникають серйозні економічні, соціальні, а врешті решт — і політичні проблеми.

На новому відповідальному етапі війни проти російської навали проблема балансу інтересів між різними напрямами державної політики не просто є актуальною, її значення критично зростає.

Передусім зараз це стосується балансу інтересів між необхідністю масової мобілізації та оптимальним забезпеченням трудових ресурсів в тилу.

Це баланс між інтересами Сил оборони та інтересами українського бізнесу, між інтересами національної безпеки та інтересами оптимального функціонування економіки в умовах війни.

Ця проблема стала очевидною ще наприкінці минулого року, коли почалося обговорення законопроєкту про мобілізацію. Ще тоді президент Зеленський нагадав про формулу, згідно з якою кожного українського воїна мають економічно забезпечувати 5-6 працівників у тилу.

І це не тільки податки, це забезпечення роботи внутрішньої інфраструктури, нашого експорту тощо. Зараз ця проблема знову загострилася.

У військових вочевидь є проблеми з виконанням планів мобілізації і, мабуть, вони виявили, що стало занадто багато "заброньованих" від мобілізації. Тому й вирішили, хай тимчасово, але взагалі скасувати всю систему бронювання.

Наразі до 15 листопада бронювання критично важливих спеціалістів для українських підприємств припинено, і немає ясності, що буде далі. З одних крайнощів кинулися в інші. Вирішуючи проблеми з мобілізацією, почали швидко провокувати проблеми економічні.

Зрозуміло, що скасування системи бронювання відразу спричинило проблеми у бізнесу, причому в того, який працює легально і має великі підприємства або великі публічні установи для своєї роботи.

Вже є заяви від різних бізнес-асоціацій і окремих компаній, що цю проблему слід негайно вирішити, інакше виникнуть вкрай негативні економічні наслідки. Я вже не кажу про несправедливість і неефективність таких дій.

Жертвою цих дій стає легальний бізнес, який є економічним фундаментом нашого спротиву російській агресії та життєдіяльності нашого суспільства в умовах війни й одночасно — головним джерелом для державного бюджету.

Та й недержавне забезпечення нашого війська також здійснюється здебільшого завдяки національному бізнесу. Цю проблему мав би вирішити Кабінет міністрів, зокрема Міністерство економіки. Але вони вже не вперше поводяться вкрай пасивно.

Президент закономірно дослухався до потреб військових. А уряд свою функцію у балансуванні інтересів військових і економіки, на жаль, не виконав.

І оскільки у нас ключові рішення, особливо в умовах війни, ухвалюються президентом України, то зараз, на мою думку, саме він має забезпечити цей критично важливий баланс інтересів.

Саме президент має виступити в ролі верховного арбітра у підтриманні оптимального балансу інтересів економічного та воєнного блоків нашої державної політики.

Процедуру бронювання критично важливих спеціалістів для українських підприємств треба відновити (можливо, певною мірою оновити), як і сам список таких критично важливих підприємств.

Інакше дефіцит окремих критично важливих груп фахівців (передусім зварювальників, енергетиків, фахівців металургійних і машинобудівних підприємств тощо) спровокує кризові та навіть руйнівні наслідки для економіки України, зокрема її оборонного сектору.