"Чую по рації "починається весілля": боєць 128 бригади ЗСУ розповів про штурми росіян

Про постійні штурми розповів боєць стрілецького батальйону 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Анатолій.

Анатолію 46 років, він родом із Хмельниччини і на початку повномасштабної війни сам пішов у військкомат і після навчального центру певний час служив у розвідувальному підрозділі, а далі перевівся в піхотну роту. На "нулі" безвилазно він перебував 5 місяців.

Анатолій – старший у своїй групи, він її кістяк, тому й затримався так надовго. Піхотна позиція облаштована між населеними пунктами, колись це була посадка між двома полями. "Там усе випалено, знищено артою, мінометкою й дронами.

Це як чисте поле, трава навіть вища за залишки корчів і дерев. І якщо всього 5 FPV-шок прилітає за день, то це хороший день. Оптоволоконні часто налітають, на них РЕБ не діє, там того оптоволокна десятки кілометрів. Плюс дрони зі скидами.

З 6-ї ранку й до обіду я нараховував щодня десь 16 скидів, а вже після обіду й не рахую, бо голова гуде від вибухів", – розповідає Анатолій.

Від його позиції до позиції росіян відстань близько 2 кілометрів, і періодично ворожі штурмовики намагаються вибити групу Анатолія з укріплень. "Летять на нас на багі, їм ці 2 кілометри проїхати – буквально 10 хвилин.

Я чую по рації "починається весілля" і встигаю за цей час перевірити "бельгійця" (7,62-мм кулемет FN MAG бельгійського виробництва). А далі саме "весілля".

Деякі штурмові групи розбивала наша арта й дрони ще на підході, а дехто з найвправніших росіян встигав підібратися до нас до 10 метрів.

Я розстрілював їх із кулемета так, що броніки в клоччя розривало", — розповідає Анатолій Він говорить, що зараз погода суха і ночі місячні, тож штурмів поменшало, але коли туман, то росіяни сунуть активніше, бо українські дрони їх не бачать.

У групі Анатолія бійці різної вікової категорії та з різних регіонів України. "Новеньким я пояснюю все дуже просто – хлопці, ви на підводному човні, тут виходу немає. Не будеш слухати, не будеш думати – не будеш жити. Мені не потрібен такий, що не боїться, бо він перший загине.

І боягуз не потрібен. Мені потрібен такий, що коли ворог піде, то щоб стріляв, а не тікав чи панікував. Я пояснюю – ви не граєтеся у війну, це справжня війна. Зараз ти спокійний і розслаблений, а через хвилину в тебе прилетіло, і ти навіть не почув, звідки", — розповідає боєць.

Він говорить, що коли немає штурмів, бійці "відпочивають". Лагодять сітки, перевіряють "екофлоу", інші акумулятори та павербанки і рації. Можуть на пару годин увімкнути "Старлінк", щоб зателефонувати рідним. "Це тут, після виходу з позиції, мені важче, не можу собі діла знайти.

Поспав, поїв і тиняюся. А мені кажуть – що ти все ходиш, іншим заважаєш. Усе колись закінчується, війна теж. Якщо не підведуть руки й очі, піду знов на роботу – буду класти мозаїку, плитку.

Буду працювати й просто жити, а що? Я розумію, що можу й не вернутися, але не жалію, що пішов у ЗСУ. Воюю за людей і товаришів. За простих людей, а не когось там…", — говорить Анатолій.

Нагадаємо, що на Покровському напрямку росіяни накопичують сили й намагаються посилити тиск за допомогою піхоти та мото і бронетехніки. Вони намагаються обійти українські позиції і зайти в тил.