Виживають 25%: яка тривалість життя на фронті завербованих засуджених ЗС РФ, — розслідування ВВС

Життя середньостатистичного "вагнерівця" чи бійця "Шторм Z" на війні в Україні триває в середньому від місяця до пів року. Такого висновку дійшли журналісти ВВС. "У мене брат загинув 6 березня 2023 року. Був на фронті з листопада, пішов із колонії. Дзвонив лише раз.

Нічого про нього не знаємо – ні де загинув, ні як. Скільки пишу — ще ніхто не відгукнувся. Таке відчуття, що ніхто не залишився живим", — розповідає родичка засудженого. "Хоч скільки шукала інформацію про сина — нічого, ніби розчинився. Навіть про смерть не повідомили.

Я сама написала до групи, де давали інформацію щодо загиблих. Вперше писала їм у січні, мені сказали: у списках загиблих не значиться, я й заспокоїлася. А потім виявилось, що загинув ще у грудні мій хлопчик. Привезли труну якусь порожню.

Але сказали не відкривати та ховати, мовляв, більше нічого не буде однаково", — розповідає свою історію інша жінка. "Живими зараз повертаються одиниці. І всі, зазвичай, трехсоті. Дуже багато хто гине, хтось у полоні. Штурми – це дуже важко.

На мою думку, шанс вижити там — відсотків 25", — говорить один із засуджених Володимир із Карелії, який провоював півроку і отримав помилування.

Щоб зрозуміти, скільки справді може становити тривалість життя ув'язненого на війні, видання ВВС вивчило некрологи 9327 ув'язнених, які загинули в Україні. З них 1910 осіб воювали у складі підрозділів "Шторм", а 7417 — у складі ПВК "Вагнер".

З червня 2022 року до кінця січня 2023 року ув'язнених з колоній вербували представники ПВК "Вагнер". Їм пропонували 2 тижні навчання і потім ще 5,5 місяців на передовій в обмін на свободу та зняття судимості. Також засудженим обіцяли зарплату близько 100 тисяч рублів на місяць.

З лютого 2023 року Міноборони Росії перебрало вербування в'язнів на себе, залишивши аналогічні умови.

З вересня 2023 року умови суттєво змінилися — зарплата стала у розмірі 250 тисяч рублів, засуджені отримали всі пільги, як у військовослужбовців-контрактників, та умовне звільнення. А їхній контракт із ЗС РФ став безстроковим — до кінця бойових дій.

Щоб з'ясувати тривалість життя засудженого на війні, ВВС виокремило з майже 9 тисяч загиблих ув'язнених групу в 1 040 осіб, які мали відому і дату початку контракту, і дату загибелі.

Ця інформація стала відома завдяки опублікованим некрологам та повідомленням родичів загиблих. 540 людей із цієї вибірки були "вагнерівцями", а інші 500 — воювали у підрозділах "Шторм" Міноборони Росії.

"Аналіз зібраних даних показує, що втрати вагнерівців розподілені більш-менш рівномірно. А ось ув'язнені, які воювали у підрозділах Міноборони, гинуть незабаром після приїзду на фронт.

Половину всіх встановлених нами загиблих ув'язнених із ПВК "Вагнер" було вбито через три місяці після підписання контракту.

У випадку із загонами "Шторм" — половина відомих загиблих засуджених була вбита протягом перших 8 тижнів на фронті — тобто в середньому вони жили на місяць менше, ніж ув'язнені вагнерівці", — пише видання.

Наведені цифри не означають, що на війні загинула половина всіх засуджених, які вирушили на війну проти України, оскільки вибірка з аналізу неповна, бо невідома точна кількість усіх загиблих і загальна кількість ув'язнених з російських колоній, які вирушили на війну.

Виданню New York Times вдалося отримати список ув'язнених, які вирушили в Україну з ІЧ-6 у Челябінську у жовтні 2022 року. Зі 196 осіб, відправлених на війну до тієї партії, вижило 70%. Багато з них отримали серйозні поранення,зокрема, втратили кінцівки.

Але, за словами двох джерел ВВС у ПВК "Вагнер", які брали участь у процесі вербування, ув'язнені, які виїхали на війну в пізніших партіях, гинули значно частіше. Від січня до початку березня підтверджені щотижневі втрати "Вагнера" не опускалися нижче за 300 осіб.

Найбільші одномоментні втрати "вагнерівці" зазнали за добу з 24 по 25 березня — тоді загинуло 182 особи, включаючи 141 ув'язненого. Це лише ті дані, які нам вдалося встановити за відкритими джерелами. Реальні втрати напевно набагато вищі.

Ліквідований в РФ керівник ПВК "Вагнер" Євген Пригожин заявляв, що втрати РФ в Бахмуті склали 22 тисячі вбитими. Журналісти змогли встановити імена лише 10 348 із них, тобто трохи менше половини.

За оцінкою організації "Русь сидящая" до ПВК "Вагнер" з російських колоній відправилися 50 тисяч засуджених. За оцінками правозахисників, до березня 2024 року Міністерство оборони Росії могло відправити на фронт уже понад 60 тисяч засуджених.

Відсоток тих, хто вижив серед них, точно невідомий. Але самі колишні ув'язнені вважають, що гине від 50 до 70% тих, хто вирушає на фронт із колонії із загонами Міноборони.

Засуджені розповідають, що перед відправкою їх на фронт приїздять священники і читають молитви, а от до тренувань на полігонах справа іноді не доходить.

ВВС встановило, що чимало засуджених були вбиті в перші два тижні після від'їзду з колоній, тобто в період, коли їм обіцяли навчання на тренувальному полігоні. "8 квітня чоловік тільки контракт уклав, а 11-го вже до штурмового загону прибув, тобто на війну.

У той час я була спокійна, впевнена була, що, як кажуть, навчання три тижні буде, до кінця квітня боятися нічого. Чекала на дзвінок. А він 21 квітня загинув! І не було навчання", — розповідає дружина засудженого, який воював у підрозділі "Шторм Z".

"У багатьох солдатів автомати були непридатні до бою, і коли до командування доходило, що у Іванова чи Петрова автомат непридатний до бою і його треба замінити — казали, що це неможливо: автомат вже закріплений за людиною, і сувора армійська бюрократія нічого з цим вдіяти не може.

Що має робити піхотинець на передовій без аптечки, саперної лопатки та зі зламаним автоматом — теж велика загадка!" — писав у своєму блозі Z-активіст Володимир Грубник, який займався допомогою загонів "Шторм".

Як говорить експерт Королівського інституту об'єднаних оборонних досліджень (RUSI) Самуель Кранні-Еванс, ув'язнених кидають на найскладніші ділянки фронту, щоб максимально зберегти сили елітних підрозділів, які зазнали великих втрат на першому етапі вторгнення у 2022 році.

Росія суттєво змінила тактику своїх військових операцій в Україні, порівняно з першими місяцями війни. На зміну складним десантним чи диверсійним операціям прийшли "м'ясні штурми". "Зрештою, це грає на руку російській армії.

Вони отримують невеликі територіальні придбання, нехай і ціною істотних людських втрат", — додає Еванс. Він зазначив, що кожне повідомлення про захоплене українське село покращує становище відповідальних за операцію воєначальників.

Маючи резерв живої сили у вигляді загонів, набраних із засуджених, вони можуть дозволити собі домагатися просування на фронті такою ціною.