"Боб Марлі: Одне кохання". Фільм про те, як культовий музикант зумів зупинити війну

Фільм про Боба Марлі повністю перевертає загальноприйняте уявлення про короля регі та його музику. Чому "Боб Марлі: Одне кохання" — це чудовий байопік? Тому що він відповідає на три запитання будь-якого класного біографічного фільму.

Хто насправді Боб Марлі? Що він зробив? Як це змінило реальність? Глядачі на rotten tomatoes картині щедро дали 92% — абсолютний захват, а критики — лише 42%. Фокус пояснить цей парадокс і чому картина повністю перевертає загальноприйняті уявлення про короля регі.

Ямайський стиль регі, що з 1970-х років розчинився в попмузиці, в усіх сьогодні асоціюється з розслаблююче-відпочинковою музикою, яка викликає в уяві море, сонце і пляжний бар із широким асортиментом коктейлів.

Частенько крізь цей пляжний набір проглядає й антивоєнний пафос, як у нашого українського гурту 5'Nizza, який сповідує цей стиль. Усі ми так само чули хіт Boney M. "No Woman No Cry" ("Ні, жінко, не плач"), який безпосередньо є піснею Боба Марлі.

А більш ранній хіт гурту "Rivers of Babylon" — теж ямайська пісня авторства місцевого регі-гурту The Melodians, написана на текст біблійних псалмів, яка була перетворена на диско-шлягер. Як бачите, у стилі регі був як ліричний, так і релігійний бік.

Судячи з фільму, на Ямайці Боба Марлі сприймали не тільки як попзірку, а й як пророка растафаринства.

Цей релігійний рух виник у 1930-ті роки на Ямайці навколо культу імператора Ефіопії Хайле Селассіє I, до коронації відомого як рас Тафарі Маконнен: звідси — растафарі: рас — князь, Тафарі — ім'я. Прихильники Хайле вважають його втіленням Бога (Джа).

А Джа — це скорочене прочитання імені Бога-Отця Яхфе з Біблії. На Ямайці, як і в Ефіопії, поширене православне християнство. Мати і дружина Боба Марлі були православними християнками.

Як пов'язані Ямайка та Ефіопія? Більшість ямайців — нащадки африканців, яких британські колонізатори триста років перевозили на Кариби як рабів для цукрових плантацій. До 1962 року Ямайка була британською колонією.

Так ось перша несподівана лінія фільму — це те, що батько Марлі був англійцем — британським генералом Норвалом Марлі, який служив на Ямайці керуючим плантаціями.

Родичі Норвала змусили його розлучитися з темношкірою дружиною — вродливою співачкою Седелією, яка була на 40 років його молодшою. Вони одружилися, коли їй було 18. Однак Норвал допомагав дружині (офіційно вони продовжували бути одруженими) і синові матеріально.

Норвал помер, коли Бобу було 10 років. На той час майбутній король регі жив у будиночку в Тренчтауні — у кримінальному кварталі столиці Ямайки — Кінгстона. У фільмі за маленьким чорношкірим хлопчиком на тлі палаючих плантацій на коні скаче наглядач. Він наганяє дитину.

Хлопчик зупиняється, повертається і дивиться на чоловіка великими переляканими очима. Наглядач нахиляється і. . . підхоплює дитину, саджаючи її до себе на сідло — це батько і Боб. Цю сцену подано як видіння або сон Марлі. Так, що з походженням короля регі все непросто.

Друга лінія. Пророк растафаріанства і музикант Боб Марлі (британський актор Кінгслі Бен-Адір) швидко виріс у настільки масштабну постать, що прем'єр-міністр Ямайки попросив його 1976 року дати концерт, щоб спробувати примирити на ньому владу й опозицію.

На Ямайці дві великі партії — права Лейбористська і ліва соціалістична Національна Народна. Вони чергувалися при владі. Обидві наймали бандитів для впливу на партійних супротивників і "неправильних" виборців. Збройний конфлікт вів країну до громадянської війни.

Боб дав прем'єру згоду. Картина починається з того, що напередодні цього виступу до будинку музиканта увірвалися троє бандитів і пострілами поранили його дружину та менеджера: Боб відбувся опіками від куль на руці та грудях.

Артист не скасував свій виступ, але замість однієї пісні, як обіцяв, співав півтори години. Однак незабаром поїхав з Ямайки до Лондона — записувати новий альбом. Третя лінія — зворушливі стосунки Боба з дружиною Ритою (Лашана Лінч). Вона для нього була всім.

Попри те, що на Ямайці він завів паралельно зі шлюбом не одну коханку. У Рити своїх було кілька дітей, але і дітей Марлі від чужих жінок, вона теж визнавала. Вона була його справжня муза. Без неї він не міг творити — вона співала у вокальному жіночому тріо в його гурті.

У фільмі її мудрість і краса заворожує. Четверта лінія — творчості. Автори показують, як створювався в Лондоні третій альбом співака "Exodus" ("Вихід"), який вийшов 3 червня 1977 року і став світовою сенсацією, а Боба Марлі він зробив планетарною зіркою.

Записав його Боб разом зі своїм гуртом The Wailers. До речі, назва команди "Плакальщики" теж несла релігійний натяк. "У Біблії більш ніж достатньо місць, де всі плачуть і ридають", — пояснював Марлі мотив назви гурту в інтерв'ю 1974 року.

Але все-таки в його музиці набагато більше світла, ніж сліз. Оскільки Марлі вважав, що головне в альбомі не його власне прославлення, а релігійне послання "любові та єдності", він наполіг на мінімалістичному оформленні обкладинки платівки.

Усе це розказано у стрічці драйвово та цікаво. П'ята — антипафосна. Марлі його зоряний статус не завадив йому бути втягнутим у Лондоні в місцеві вуличні заворушення і навіть (випадково) загриміти до в'язниці. До цієї пригоди він поставився з неабиякою часткою гумору.

Теж стосується його захоплення футболом: музика музикою, а поганяти з пацанами групи м'яч — святе. Шоста — тема його хвороби. У нього виявилася агресивна форма раку шкіри на великому пальці ноги в липні 1977.

Він довго думав, що це просто забій від футболу, який погано загоюється, тому довго байдуже ставився до чорної плями під нігтем. А після оголошення діагнозу не зважився на видалення пальця: растафаріанство не схвалювало радикальне хірургічне втручання.

Пізніше він зайнявся екстенсивним методом лікування хвороби (дієта) в Німеччині, яке не привело до успіху. Сьома — концерт примирення.

Марлі — зірка, до якої на уклін приїхали до Лондона кримінальні ямайські авторитети, що служили політичним силам — навіть бандити вже побоювалися масштабу громадянської війни в країні. Він їх послав, але пізніше передумав.

І 1978 року організував концерт-фестиваль "One Love", який на Заході отримав назву "Вудсток Третього світу". Кульмінацією фільму став цей виступ Марлі.

Оскільки скрізь описані ці історичні факти, то можна розповісти — на сцені він зробив несподівану штуку: під час виконання хіта Jammin' раптом сказав у мікрофон: "Я не вмію говорити, але, сподіваюся, ви мене зрозумієте.

Чи не могли б ми побачити на сцені особисто містера Майкла Менлі та містера Едварда Сіага. Щоб показати людям, що ми впораємося, ми об'єднаємося. . . " І на підмостки були змушені піднятися очманілі прем'єр-міністр Ямайки Менлі — лідер лівих, і лідер правої опозиції — Сіага.

Боб змусив їх потиснути один одному руки під рев публіки. Безумовно це — історичний момент, який не має аналогів. Зазвичай пишуть, що Марлі "майже" зупинив громадянську війну, бо збройні сутички ще тривали, але все-таки йому вдалося знизити загострення протистояння.

Люди вже пам'ятали рукостискання двох протиборчих лідерів. Восьма лінія — це крута поезія його пісень, яка йде на екрані письмовим перекладом.

Наприклад, дуже образний рядок: "Коли всі перестануть помічати колір шкіри, як колір очей — війна припиниться!" А в його знаменитій пісні "Sun is shining" ("Сонце сяє") є такі гарні рядки: Коли ранок і з'являється веселка, я хочу щоб ти знав — я теж веселка: я тут, щоб врятувати тебе.

Я хочу, щоб ти знав, де я. Ми піднімемо голови і віддамо хвалу Джа". Дев'ята лінія — це виразна мета картини. Режисерові Рейнальдо Маркусу Гріну та продюсеру Зіггі Марлі (старшому синові співака) вдалося головне — передати суть видатного співака.

Коли Марлі співає, то в залі справді через його музику відчуваєш щось, що майже змушує плакати. Це "щось" бере за серце. У фільмі він говорить про це як про "послання Джа любові, єднання і миру". А потім (цитата) "посланням стає сам посланець".

Можна прогнозувати, що байопік буде успішним. Як був мегапопулярний фільм про Фредді Мерк'юрі "Богемна рапсодія", який продюсували музиканти Queen: за бюджету $52 млн стрічка назбирала в прокаті майже мільярд.

Фокус писав про цей фільм, який абсолютно несподівано розкрив феномен Мерк'юрі як релігійного автора, що виконує рок-проповіді. У житті все це було неочевидно.

Але на тих же rotten tomates критики дали "Рапсодії" лише 60 % (при тому, що виконавець головної ролі Рамі Малек отримав "Оскар"), а від глядачів натомість — 85 %.

Чому такий розрив? Критики чекали чогось "смаженого" і "гострого" — аж надто строката біографія була у лідера Queen, насичена скандальними зовнішніми проявами. Але автори зосередилися на трьох питаннях, зазначених вище. І — зачепили глядача.