"Я побачу перемогу України на власні очі": історія сапера ЗСУ, який втратив зір під Бахмутом (відео)

Владислав Єщенко — 24-річний військовослужбовець 104 батальйону Тероборони "Бахмут" з початком війни пішов добровольцем розміновувати території на сході України.

Внаслідок детонування боєприпасів він втратив очі, але продовжив жити повноцінно, створив благодійний фонд "Побачимо Перемогу" та активно допомагає незрячим. Про те, як живе Владислав зараз, він розповів в інтерв’ю для РБК-Україна.

До повномасштабного вторгення Владислав Єщенко працював у британській місії з розмінування "HALO Trust". Коли Росія напала на Україну, хлопець добровольцем пішов в ЗСУ.

В Часовому Яру, куди його напрявили зі Слов'янська, дізналися, що він має досвід сапера, тож запропорнували йому працювати по цій спеціальності — він погодився. Його підрозділ працював на Донеччині.

"Чому пішов? Не можна, коли таке відбувається в країні, рідні і близькі у небезпеці і вся країна у небезпеці відсиджуватися і чекати, що хтось вирішить це за себе", — говорить Владислав.

9 серпня в районі Бахмута його підрозділ отримав завдання провести розмінування в селі Богданівка, яке поруч з Бахмутом. На місці працювали троє саперів. "Ми приїхали на місце, де все було усіяне ПФМ-1 (протипіхотна фугасна міна, "Лепесток") — поле, чорнозем.

Треба було розмінувати цю територію. Зробили отвір для того, щоб ізолювати боєприпаси і планово підірвати. В момент, коли в отворі вже перебували 84 одиниці, спрацювала самоліквідація одного боєприпасу, внаслідок чого стався підрив усіх інших.

Я перебував безпосередньо поруч з цим отвором. Одразу різка темрява, дзвін у вухах — сильний. Відчуття дуже жорсткої контузії, але я перебував у свідомості і мозок працював дуже тверезо", — розповідає Владислав.

Після вибуху Владислав покликав про допомогу, і на поміч прийшли двоє побратимів. Вони викликали евакуаційну бригаду, і пораненого захисника відправили до шпиталю. Опритомнів захисник через 10 днів у шпиталі в Києві — всі ці дні він перебував у комі.

Рідні хлопця весь цей час шукали його. Їм стало відомо, що спершу пораненого Владислава доправили до лікарні Мечникова у Дніпрі, де йому видалили очі.

"Коли я опритомнів, було 2 моменти, які мене відокремлювали від реальності — я був під дією сильних знеболювальних препаратів і перебував у повній темряві і у глухоті. Я всього себе обмацав, пальці, руки, ноги — все на місці.

Єдине — що залишилося зрозуміти — чи на місці очі", — розповідає хлопець. Він говорить, що лікарі на його запитання про очі не давали прямої відповіді і весь час переводили тему розмови, тож він почав здогадуватися, що втратив зір.

Першим про втрату очей йому повідомив батько. "Я йому поставив максимально просте і пряме запитання: "Що у мене з очима?". На що він відповів: "Сину, в тебе їх немає, тобі їх видалили". І ми одразу змінили тему розмови", — розповів Владислав.

З тіла хлопця після поранення дістали понад 30 уламків, зараз у нього стоїть пластина в щелепі через серйозні переломи. Владиславу також встановили слухові апарати, через втрату слуху. Після поранення хлопця дуже підтримала його дівчина та батько.

З останнім вони записалися в спортзал і разом проводять багато часу. Попри поранення хлопець зараз живе повноцінним життям і допомагає іншим, хто теж втратив зір.

"Для мене найстрашнішим стало усвідомлення стати тягарем для всіх — мене це руйнувало, мені важко було з цим змиритися. Прийшла ідея створити благодійної організації "Побачимо перемогу".

Ми займаємося не лише військовослужбовцями, які втратили зір під час війни, але й усіма незрячими. Навіть коли в мене був зір, я не бачив стільки перспектив творити добро, як бачу зараз. Я побачу нашу перемогу своїми очима і зроблю, щоб кожен незрячий це зробив.

Я дуже хочу побачити всю свою родину, сісти з ними за стіл і сказати всім "дякую", — розповідає Владислав.

Нагадаємо, що 27-річний український захисник Олексій провів понад місяць в полоні у ЗС РФ і дивом вижив завдяки тому, що ЗСУ захопили ворожу позицію, знайшли і врятували його.