Російський Ванька далеко не дурник

Філіжанки кави вистачило на двох експертів і репліку ведучої. Один експерт розвалив Російську Федерацію. Другий назвав росіян поганими солдатами. Ведуча між тим згадала про якесь відео з російської глибинки, мешканці якої фільмували власну дурість.

Навіть якщо я ніколи не вмикатиму телевізор, тотальне знецінення ворога литиметься з кожної розетки моєї квартири. Або з соціальних мереж. До речі, там уже давно святкують нашу перемогу. Звісно ж, над недолугими орками.

Якщо вже підходити буквально, йти за класикою, то варто нагадати — армія орків Саурона лишалася непереможною, поки маленький гобіт Фродо не спалив перстень Всевладдя в жерлі Вогняної гори. І сталося це випадково.

Так, місія Фродо була дійти до вулкана й знищити перстень. Але він уже кидав його, коли де не взявся жалюгідний, проте незнищенний Голум, відкусив свій улюблений перстень разом із пальцем гобіта й дав драла. Проте не втримав рівновагу й згорів у жерлі разом із перснем.

У драматургії це називається фактор випадковості. А якщо прийняти факт, що література моделює реалії, то розумному досить: орду так просто не перемогти.

Нехай інтелектуальний рівень та загальний розвиток орків вигідно вирізняє цивілізованих людей від них, під натиском цієї тупої, як заведено говорити, маси гинула не одна цивілізація. І за відсутності паритету треба покладатися лише на фактор випадковості.

Коли у супротивника щось піде не так без прямої участі сил добра і воїнів світла. Знецінювати ворога, особливо під час війни — справа свята. А оскільки росіяни чи не найвойовничіша спільнота в світі, мистецтво знецінення вони опанували давно й філігранно.

Взяти хоча б ХХ століття. Під час російсько-японської війни тогочасні газети пістрявіли карикатурами на товстих японців із пласкими жовтими лицями.

Перша світова пам’ятна карикатурами, на яких чубатий донський козак на коні нахромлював на свою піку з десяток пузатих німців із розчепіреними рученятами. Радянська влада так чинила на карикатурах із буржуями у фраках та високих чорних циліндрах.

Під час Другої світової вже знімали випуски бойових кінозбірників, де німці верещали і злякано здавалися в полон. Та що там, чого вартий нині покійний російський сатирик Михайло Задорнов із його фірмовими монологами про тупих американців.

Коли займаєшся знеціненням ворога, головне завдання — самому не повірити в його слабкість, тупість та безпорадність. Путін зробив так, недооцінивши українців завдяки старанням свого крадія-кума.

Бо Віктор Медведчук роками брав у Росії мільйони на поширення російської пропаганди всередині України і мусив звітувати про успіх. Іншого виходу не мав, адже інакше треба було звітувати про вкрадені гроші.

Прикрість нашої нинішньої ситуації полягає в тому, що Росія стратегічну похибку зрозуміла — але Україні від того тільки гірше.

Що довше триває гаряча фаза війни, то частіше військові аналітики, передусім західні, зазначають: росіяни вчаться на своїх помилках першого місяця. Зробилися гнучкими. Міняють тактику. Десь навіть мавпують ЗСУ. І водночас навчилися обходити західні санкції.

Ба більше — не збідніли, за радісними прогнозами наших численних експертів, а навпаки, розбагатіли. Не пересічні буряти, татари чи башкири, не мешканці Поволжя чи Нечорнозем`я — ті, хто вперто і впевнено агресію фінансує.

Якщо проти нас воюють фольклорні російські іванки-дурники, які ніколи в житті не бачили унітаза, пральної машини й шкарпеток, чому ж вони досі не розбіглися з переляку? Казали, росіянин шанує тільки силу, дістане відсіч, виплюне вибиті зуби й побіжить, підібгавши хвоста.

Реальність інакша. Реальність щоденно вбиває й калічить українців на фронті і в тилу. Насправді сторона противника, виявляється, не менш мотивована воювати й, головне, перемагати, ніж наша.

І хай мотивація ворога видається нам нераціональною, саме завдяки їй кривава війна триває. Причому — понад сто останніх років. З Україною та цивілізованим світом запекло б'ється третє покоління радянських людей.

Це теж росіяни, бо восени 1917 року все почалося з російського Петрограда, після чого більшовизм пішов на експорт. Червоні командири й комісари не закінчували університетів і вголос пишалися цим. Більшість тих, хто ухвалював рішення в Кремлі, мала початкову освіту.

Проте в них вийшло підкорити й упокорити народ не лише силою орди й терором, а й засобами та методиками, які сьогодні називають креативом і технологіями.

Погодьтеся, навіть злочинну, руйнівну технологію іванко-дурник не вигадає і тим більше не впровадить так надовго, як спромоглися зробити це російські неосвічені більшовики.

Варто нарешті прийняти: спершу Московія, потім — Російська імперія, далі — СРСР і тепер — Російська Федерація були й досі є зразком альтернативної цивілізації. Згаданий вище вигаданий Голум є типовим її представником. Бо хто такий Голум? Продукт виродження.

Істота, яка може жити в умовах, які будь-кого швидко знищать. Їсть Голум те, від чого інших знудить. Одяг у нього досить умовний. Зате він має мрію — перстень, що дає владу просто так і до всього тішить око. Чітко собі свою заповітну мрію й мету такий Голум не уявляє.

Але мотивований вбивати заради неї. І так, Голум ниций, жорстокий, підступний — та далеко не дурний. Чому ж така альтернативна цивілізація не зруйнувала себе сама? Бруд, відсталість, насильство та війни — природа росіян. Це заразно і затягує.

Це залишає вічний мотив прагнути кращого життя, яке хтось чужий у них забрав. А отже, руйнувати все довкола, інакше вийдеш зі свого комфортного середовища й почнеш згасати. Саме це й додає життєвих сил.

Є якась російська комедія, де за сюжетом група росіян поїхала власними авто відпочивати в Європу. Герої зіткнулися з зовсім іншими реаліями, правилами, законами. Авжеж автори комедії все це висміювали та знецінювали.

Проте західні порядки на героїв впливали негативно, руйнівно. І в фіналі вони стали самі собою, лиш поставивши все довкола догори дригом і створивши довкола себе звичний та милий серцю безлад.

Через те російського ваньку-дурника слід сприймати так, як його подає російський фольклор. А там він доволі метикований, спритний, хитрий персонаж. Здатний, вдавши простачка, втерти носа будь-кому й домогтися свого. Прикро, але йому чимало вдається.

Згадайте, скільки в нього друзів чи просто прихильників у справді вільному цивілізованому світі. Перемогти його можна лиш тоді, коли не дати дурнику себе обдурити. Не вважати його тупим, недолугим, слабеньким, відсталим.

Реально дивитися на речі й бачити лиш один переможний вихід: всіма можливими силами й засобами відігнати ворога назад, за його природний периметр, в лоно його альтернативної цивілізації. Й по можливості обмежити надалі будь-які його контакти з зовнішнім світом.