Правда і солодкі ілюзії. Про що потрібно і не можна говорити під час війни

Ми з України З першого дня війни Фокус ні на хвилину не припиняв роботу. Наша команда вважає своїм обов'язком інформувати читача про те, що відбувається, збирати й аналізувати факти, протистояти ворожій пропаганді.

Сьогодні Фокус потребує вашої підтримки, щоб продовжувати свою місію. Дякуємо за те, що ви з нами.

А влаштовувати повномасштабну війну було вигідно? А вбивати дітей було вигідно? А під камерами всього світу зносити з обличчя планети цілі міста було вигідно? У Бучі закопувати мирних мешканців вигідно було? Ця війна із самого початку, з 2014 року, — не про раціональність.

А з лютого цього року були викинуті на смітник навіть залишки здорового глузду. Якщо століття тому для Росії було економічно вигідно захоплювати українські землі, то зараз, у ХХІ столітті, жодного раціонального сенсу немає і бути не може.

Росія не вмирала з голоду до початку війни. Росія була економічно набагато сильнішою, ніж Україна, у неї банально було більше грошей — нафта і газ чудово продавалися.

Весь світ боявся російської армії, Україна не мала перспектив вступу до ЄС і НАТО в короткостроковій перспективі — до війни все було для Росії досить і досить непогано. Тепер Росія втратила майже все і продовжує втрачати.

Нічого не отримавши від війни, вона отримала масу проблем, які в перспективі приведуть її до розпаду. Тож із точки зору раціональності у Росії не було жодних раціональних причин влаштовувати війну, бійню і геноцид. Чи означає це, що Росія не розпочала війну? Ні.

Вона це зробила. Вона розпочала війну, яку не могла виграти. Повністю наплювавши на раціональність як явище. Тому люди, які зараз розповідають нації про якусь раціональність Росії, про "вони на це не підуть" і "їм це невигідно" — шкодять.

Бо дають українцям ілюзії замість гірких фактів. А факти такі, що Росія — це шалений хижак, який сам помирає від свого сказу, але здатен на будь-які мерзенні вчинки. Це не про раціо, це про хворобу. Тому не треба заспокоювати себе стабільним фронтом, санкціями і перспективами.

Треба бути готовими до всього, і ми як нація є достатньо дорослими, щоб обирати правду, а не солодкі ілюзії. Вони можуть ще раз кинути війська на Київ. Вони можуть проголосити мобілізацію і спробувати закидати нас гарматним м'ясом.

Вони можуть робити будь-які жорстокі та алогічні речі, які ми не можемо спрогнозувати, бо ми — в здоровому глузді, а вони — ні. Тому ми маємо бути готовими до всього. Ми не можемо розслаблятися.

Ми маємо постійно, щодня розвивати армію та економіку, робити все для того, аби країна ставала сильнішою. Маємо постійно нагадувати і собі, і світу, що нас оточує: поки Росія поряд — всі в небезпеці. Так, це дискомфортно. Це напружує.

Дуже хочеться сховатися за думкою, що найгірше позаду, лінія фронту стабільна і всі випробування завершені. Але ми сильні. А сильним не потрібні ілюзії. Сильним потрібна правда. А правда в тому, що поки скажений звір живий — від нього не можна відводити очей.