Чому Росія не вмирає: три причини економічного виживання противника

Для того, щоб перемогти суперника, потрібно його вивчити і розуміти.

Нерозуміння процесів у російському суспільстві та економіці, до речі, дуже дорого нам коштувало, починаючи з 2014-го року, стверджує економіст Олексій Кущ Санкції щодо РФ і подальші структурні зміни в російській економіці ще належить вивчити.

Я цим, до речі, регулярно займаюся. В Україні, на жаль, немає умовного наукового інституту "вивчення Росії", а даремно. У СРСР був "інститут вивчення США", в Америці активно вивчали Радянський Союз.

У нас же вивчення російської економіки зводиться до рівня мемів і придуркуватих передач у стилі "що там на болотах". Хоча суперника краще переоцінити, ніж недооцінити.

Нерозуміння процесів у російському суспільстві та економіці, до речі, дуже дорого нам коштувало, починаючи з 2014-го року. Парадоксально, але зараз західні аналітики краще знають про ситуацію в РФ, ніж ми.

Це призводить до колосально завищених очікувань з нашого боку і вкрай неправильних оцінок. "Операція анаконда", "розпад Росії", "економіка — на шматки", "удушення санкціями" — і багато іншого. Було б це звичайною пропагандою для натхнення мас, було б не так трагічно.

Але очікування швидкого краху російської економіки формують в Україні помилкові стратегії та неефективну тактику. Я сам неодноразово стикався з людьми, які ухвалюють стратегічні рішення, які цілком серйозно формували свої прогнози на факторі економічного краху Росії.

Це саме той випадок, коли автори пропаганди починають самі в неї вірити. Профдеформація. Тут проявляється вкрай небезпечна дихотомія: ми формуємо свою стратегію, спираючись не на власну ефективність, а на неефективність противника.

Тобто не поступально нарощуємо якісну перевагу, а чекаємо, коли обнулиться суперник. У цьому пості я розгляну лише три цікаві явища в російській економіці.

Стимул для запуску структурних перетворень в економіці у вигляді бюджетного (держінвестиції), монетарного (політика від'ємних реальних ставок), кредитного (масове використання кредитного важеля, зокрема іпотеки), інвестиційного (заміщення внутрішніми інвестиціями зовнішніх за допомогою податкового маневру), споживчого (зростання платоспроможного попиту населення, інвестиційного попиту держави та бізнесу) стимулів.

Про цю модель, стосовно України, я писав з 2016-го року, але у нас в честі були інші програми розвитку. Про їх успішність можна дізнатися, виглянувши у вікно. Тривалий час внутрішній бізнес в РФ був у ролі пасинка, бал правили або сировинні компанії, або іноземні.

Чимось російська модель була схожа на нашу, але тільки з ширшою сировинною лінійкою експорту: не тільки метал і зерно, а й нафта, природний газ, вугілля, алмази тощо. Приблизно таке саме засилля імпорту.

І ось, унаслідок санкцій, величезний економічний внутрішній простір звільнився. І не просто звільнилося, а з появою маси стимулів зростання: зниження податків, спрощення регуляцій, кредитування за низькими ставками, компенсація капітальних та інжинірингових витрат.

Бери гроші і випускай що хочеш — від пакувальної плівки до безпілотників.

Нобелівський лауреат Пол Кругман створив реалістичну теорію міжнародної торгівлі, згідно з якою розвинуті країни домінують за рахунок того, що їхні великі технологічні корпорації виграють конкурентну боротьбу, економлячи на масштабі, а країни, що розвиваються, цю боротьбу програють, навіть маючи дешеву робочу силу.

Так, останнім потрібно тимчасово обмежувати імпорт і стимулювати розвиток внутрішніх виробництв, а в міру їх конкурентного посилення поступово знімати митні бар'єри. Так чинили в Японії, Тайвані, Південній Кореї, Сінгапурі, Китаї.

Є й позитивна теорія Кругмана, яка полягає в тому, що держава має стимулювати ті галузі, які призводять до появи нових підгалузей реального сектору економіки, як це сталося в Японії, коли розвиток металургії сприяв зародженню машинобудування.

А ставка на виробництво кінцевих товарів тупикова. Можна сказати, що в санкційному торговому вакуумі російської економіки спрацювали обидві теорії Кругмана. Звичайно, і в цій моделі є свої недоліки. Технологічна залежність РФ, особливо в частині чипів і напівпровідників.

Зниження конкуренції і, як наслідок, зниження якості товарів власного виробництва. Фактор зростання накладних витрат, особливо в контексті виробництва капіталомісткої продукції. Наприклад, світовий ринок капіталомісткого товару Х — 100 000 одиниць на рік.

Накладні витрати транснаціональної компанії, зокрема з розробки нових моделей, розподіляються на 100 000 одиниць. А в РФ, де ринок, наприклад, 1000 одиниць, вони розподілятимуться на обсяг продукції (1000 од.

), що у сто разів менший, тобто на одиницю продукції постійні витрати будуть, відповідно, у сто разів більшими. Що, зі свого боку, призведе до перевитрати внутрішніх ресурсів та економічної неефективності. Але це все проблеми другого порядку.

Єдине, що могло б знекровити Росію, — це фінансове і технічне залучення західних країн у війну. Наприклад, аналог конференції "Тегеран-43", на якій наші союзники ухвалюють рішення витрачати 5% свого ВВП на розвиток ВПК і допомогу Україні у вигляді технічних засобів війни.

Мова про астрономічну суму в 2,5 трлн дол на рік. Щоб сформувати хоча б ілюзію паритету, Росії довелося б витрачати на війну майже 100% свого ВВП (Німеччина на фініші Другої світової, тобто після "Тегерана-43", витрачала 120% ВВП). Але цього не сталося. Чому — тема окремої статті.

У результаті, хоча РФ і витратить у 2024-му році на війну рекордні 120 млрд дол — але це буде лише 6% її ВВП, тоді як нам доведеться витрачати 30% ВВП. Росія — була не тільки імпортозалежною країною, а й країною з величезним відтоком капіталу в західні юрисдикції.

Поряд з Україною, РФ входила в десятку країн із найбільшим відтоком капіталу у світі. З 1991 року і до 2014, з Росії було виведено за кордон близько одного трильйона доларів. Механізм тут був точно такий самий, як і в нас.

Сировинні доходи країна вкладала в західні фінансові інструменти, переважно в американські облігації. Олігархи зберігали свої капітали в офшорах у доларі й вкладали ці ресурси в західну економіку: бізнеси, нерухомість, яхти, товари лакшері тощо.

Капітали зберігалися, зокрема, в західних банках. Тепер відтік капіталу з РФ майже повністю заблоковано, так само, як і імпорт товарів на її територію. Капітал можна вивести через крипту і юань, але це далеко не ті масштаби.

Накопичення внутрішніх державних резервів узагалі майже призупинено — усі сировинні доходи згідно з бюджетним правилом РФ витрачає на інвестиції в економіку через Фонд національного добробуту. Зокрема — на інфраструктуру і програми структурної перебудови.

Виходить економічна система, в яку вливають величезні сировинні доходи (приблизно 700-800 млрд дол на рік) і майже нічого не виливають у вигляді оплати імпорту або відтоку капіталу. У результаті, система почала буквально розпухати від грошей.

Єдине, що їй зараз загрожує — це інфляція. Хоча цінова динаміка не є критичною, рухаючись у коридорі 5-15%. Це не наші екстремуми з 25% до 5%. До речі, модель міжнародних санкцій може бути успішно використана для боротьби з українською корупцією.

Якщо на Заході, нарешті, захочуть почати з нею боротися не тільки на словах, а й за допомогою блокування рахунків і активів наших корупціонерів. Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції.