Трилер для Путіна. Чому Захід став більш рішучим у розмові з Кремлем

Останніми днями риторика Заходу щодо війни в Україні змінилася, стала більш рішучою та жорсткою. Журналіст Орест Сохар бачить у цьому готовність партнерів відкинути свої червоні лінії, щоби не дати програти Україні. "Карибський синдром".

Захід запустив для Кремля новий трилер. Брюссель та Вашингтон раптово переосмислили своє ставлення до російської агресії: замість боятися вони вирішили залякувати, показуючи, що не дадуть Україні програти та готові нехтувати власними червоними лініями.

Нарешті… Євроатлантисти впроваджують новий алгоритм завершення війни в Україні.

Бункерний "відчув кров" і не бачить сенсу в жодних перемовинах, тому партнери намагаються інсталювати йому усвідомлення: єдиний шлях вибратися з української воєнної трясовини — просто припинити війну й вивести війська.

Кампанія почалася тижня два тому: чимало політиків та аналітиків на Заході в унісон заговорили про те, що Путіна слід поставити на місце і цивілізований світ не дасть Україні програти.

Однотипні тези озвучували як політики найвищого калібру на кшталт Шольца, так і експерти калібру екскомандувача американського угруповання в Європі Бена Годжеса. Конкретика не забарилася.

Керівник британського МЗС Девід Кемерон заявив, що Україна має право використовувати британську зброю на території РФ. А Макрон "не виключив" скерування військ в Україну: якщо Росія прорве лінію фронту, а Київ звернеться з таким запитом.

"Якщо Росія вирішила піти далі, ми в будь-якому разі повинні будемо поставити собі запитання про відряджання військ, адже Росія є силою регіональної дестабілізації та загрозою безпеці європейців.

Є чітка стратегічна мета: Росія не може перемогти в Україні… інакше безпеки в Європі не буде", — Макрон.

Демократи США підтримали інформаційну естафету: правда, військ поки до України не споряджають, але готові допомагати грішми стільки, скільки потрібно, бо інакше доведеться воювати американцям.

"Ми не можемо дозволити Україні впасти, інакше існує велика ймовірність того, що США доведеться втручатися в конфлікт — не просто нашими грішми, але й військовими", — конгресмен-демократ Гакім Джеффріс.

Московити відреагували прогнозовано, імітуючи риторику Карибської кризи 1962 року, нібито розпочавши ядерні навчання із застосуванням тактичної ядерної зброї.

"Вчитимуться" на території Південного військового округу, відповідального за окупацію сходу України: пропагандистські пабліки натякають, мовляв, атакуватимуть тактичною зброєю логістичні вузли, командно-штабну інфраструктуру, а також "шлюзи бункерної інфраструктури в Карпатах, де очікувано можуть розміщуватися F-16".

"Скерування західних військ на територію України призведе до прямого вступу їхніх країн у війну, на що нам доведеться відповідати. І, на жаль, не на території України", — експрезидент РФ, державний алкоголік Медведєв.

Найскладніше запитання: як далеко готові зайти США та ЄС, змушуючи Путіна завершити війну? Це важливо розуміти на випадок, якщо нова стратегія "змусити Кремль припинити війну" таки не спрацює.

Підвищення градуса міжнародної напруги, очевидно — лише один зі сценаріїв тиску на Кремль, причому він — багатовекторний: ось Макрон заявив про готовність ввести війська в разі провалу фронту, тоді як La Repubblica називає інші приводи для введення західного контингенту в Україну: наприклад, офіційний вступ у війну "бульбашів" або навіть використання її території (що ймовірно в разі наступу на Київ).

Водночас бункерному приготували не лише батоги, але й пряники: G7 продумує гіпотетичний варіант обміну заморожених російських активів на відмову Кремля від захоплених українських територій, про що писала Financial Times.

Найкращим фіналом для цієї історії буде цитата від Бена Годжеса: "Перемога України можлива за умови чіткої позиції США і Європи, ефективного використання F-16 та ігнорування ядерних погроз Кремля, а інколи – і порад Вашингтона. Ми самі себе стримуємо".

Рубікон війни ми перейдемо тоді, коли США та Німеччина разом нарешті скажуть, що "в наших інтересах, щоб Україна перемогла Росію", тобто коли зʼявиться визначена мета цієї кампанії — тоді рішення ухвалюватимуться набагато ефективніше і швидше.