Крим сакральний лише для Путіна

А для цього мають відбутися переговори Подивіться як близько 70 тисяч машин залишили Крим після цієї бавовни, що попадала їм на голови. Помножте: у кожній машині в середньому їде три пасажири, ви отримаєте 200 тисяч людей.

Якби це був настільки сакральний півострів, то мабуть би вони там стояли на смерть і говорили, що це дуже-дуже важливо, залишатися, захищати тощо.

Відео дня Ця сакральність Криму для росіян вигадана, важлива хіба що для таких недоумків як Путін, які в цьому бачать інструменти своєї власної сакралізації.

Вони, мовляв, забрали навколо себе все, що можна було, тому вони великі, могутні, сонцесяйні і мають бути записані в історії золотими буквами. Пересічним людям, повірте, далеко до цієї сакральності.

Щодо того, що росіяни можуть вжити певних заходів щодо посилення свого угруповання, — безумовно, це очевидно.

І тут висновок американського Інституту вивчення війни, що, ймовірно, Росії треба буде відвести частину своїх сил від лінії фронту, аби захистити окупований Крим, лежить на поверхні, не треба бути великим академіком, аби зрозуміти, що саме так і відбудеться.

Але для України зараз ще важливішим є отримання тієї зброї, яка накриє весь Крим, не лише його західне узбережжя, а і східне.

Тут я тонко натякаю на Кримський міст, бо це стратегічний об'єкт, який реально, у разі його знищення, поставить Росію перед вибором: або терміново виводити всі війська з Криму, бо вони в підсумку будуть просто методично знищені, хоч і не одразу, але стовідсотково; або продовжувати цю безглузду бійню до останнього російського солдата.

Малоймовірно, що російський народ підніметься для захисту півострова. Є дві категорії людей, які звідти тікають. Насамперед це ті, які туди приїхали після 2014 року. Фактично вони є людьми, які, за нашими українськими законами, не мають права там перебувати.

Думаю, що вони це чудово розуміють. І чудово розуміють, що коли Крим повернеться в українське правове поле, вони будуть першими, кого депортують, навіть не розмовляючи.

Це прозріння приходить дуже швидко і вони насамперед тікають, роблять абсолютно правильно: краще зараз, ніж потім.

Друга категорія — це ті люди, які там залишилися, але отримали російські паспорти з тих чи інших причин, які так само почуваються винними в тому, що відбувалося впродовж цих років на кримському півострові.

Пам’ятаєте, як багато хто кричав «а теперь, хоть камни с неба»? Ну от не каміння, але бавовна прилетіла, тому вони розуміють, що цієї бавовни буде щоразу більше. Тому вони просто рятуються. Думаю, що це закономірний процес. А щодо того, чи російський народ підніметься.

Та не підніметься він ніколи, немає в Росії традиції бути вільними людьми, немає традиції почуватися незалежними, немає традиції розуміти, що ти сам собі господар. В Росії інша традиція: ти раб, за тебе вирішує цар, твій начальник, начальник твого начальника тощо.

У Росії не може бути того, що переживали ми. Дехто вважає, що питання Криму може бути вирішене дипломатичним шляхом. А для цього мають відбутися переговори.

Тож яка моя думка з приводу нібито заяви Білого дому про необхідність присутності Володимира Зеленського у листопаді на Балі, коли там збереться Велика двадцятка і має бути Путін. Я в таких випадках завжди намагаюся прочитати першоджерело.

Після того, як я почитав інформацію про Bloomberg, зайшов на його сайт, не знайшов посилання на заяву Білого дому. Зайшов на сайт Білого дому і так само не знайшов жодного повідомлення про таку заяву Ради національної безпеки Білого дому.

Тому мені чомусь здається, що більше йдеться про певні політичні фантазії, які так само можуть запускатися не просто так. Сама тональність цієї заяви, в такому майже наказовому вигляді, що «Зеленський має бути», є неприйнятною.

Думаю, що про це ще рано говорити, бо до листопада ще дуже багато води утече. Сьогодні Російська Федерація вчинила такі злочини, що з керівником цієї злочинної держави сідати за один стіл у принципі неможливо.

І саме тому я дуже добре розумію позицію Британії, яка говорить про те, що сісти за стіл із воєнним злочинцем — це означає його легалізувати.

І не випадково прокурори, які займаються розглядом, аналізом усього того, що відбувається в Україні, дуже чітко та ясно говорять, що суд над воєнними злочинцями, включно з Путіним, буде дуже швидким, бо там немає чого розслідувати — все і так ясно.

Я вважаю, що президент воюючої держави, коли кожного дня ситуація змінюється і коли має бути повний прямий контроль над цією ситуацією, навряд чи має літати через пів світу для того, аби посидіти за столом із воєнним злочинцем і вбивцею.

Думаю, що максимум, на який ми можемо розраховувати, — це його відеозвернення, але жодним чином не персональна участь.

Хіба що до моменту, коли почне роботу ця зустріч, Російська Федерація погодиться підписати акт капітуляції про виведення всіх своїх військ із української території, компенсації жертв тощо. Хіба в такому випадку.

Це звучить трохи нереально, але я просто хочу сказати, що інші варіанти навряд чи є реалістичними. Поки що не було повідомлення, що Путін туди не летить. Чи не має він страху? Зазвичай у таких випадках безпека глав держав і урядів є майже стовідсотковою.

Думаю, що в цьому випадку він ризикне. Поясню чому. Тому що для нього дуже важливо все ж створювати уявлення, картинку, що він активний гравець на світовому полі, що він один зі світових лідерів.

Не просто якийсь там, а один із ключових, тому що змушує весь світ сьогодні говорити про себе, писати про те, що ключі від врегулювання лежать у Кремлі і подібні сентенції, які його в його ж власних очах роблять великим.