Що відбувається у найгарячіших точках на фронті

У тому сенсі, що всупереч багатьом твердженням, жодна зі сторін не досягла певних серйозних успіхів Але перевіримо, що відбувається і де, і чи є звідти якісь важливі «новини».

Почну з дипломатичних моментів, оскільки свого роду «топ-новиною» останніх днів була велика стаття у «Вашингтон пост», яка звинувачує Зеленського в тому, що він відмовлявся сприйняти загрозу російського вторгнення досить серйозно і, таким чином, провалив підготовку України до цієї війни.

Так, журналісти в окрузі Колумбія, схоже, приєднуються до армії українців, які звинувачують у цьому Зеленського.

Відео дня Без сумніву, навіть сам Зеленський визнав, що применшував загрозу: мовляв, намагався запобігти панічним настроям та колапсу української економіки.

Таким чином, ситуація така: «Ну, можна навіть не говорити, що заднім числом нема сумнівів у тому, що розвідка США мала рацію, і нема сумнівів, що Зеленський помилявся — чи принаймні в тому, що він не зміг мобілізувати ЗСУ та привести на позиції вчасно».

Проте я — австрієць і маю дещо іншу точку зору на все це.

Завважте, що хоча ми, австрійці, абсолютно нейтральні, ми зайняті не тільки замітанням під килим всіх проблем, викликаних ідіотами в наших збройних силах, розвідувальних службах та політиками, які отримують хабарі від телепня в Москві (так автор називає Путіна — НВ), але у нас ще й розташована одна з найбільших баз Агентства національної безпеки США.

Тому вважаю своїм обов’язком нагадати нашим заокеанським… союзникам, що після 20 років марення про «іракську ЗМУ», «прогрес і покращення в Афганістані», про вибори фашиста в президенти, нескінченні мрії про те, що ліві/марксисти захопили владу тощо… наприкінці минулого та на початку цього року до розвідувальної спільноти США просто не залишилося довіри.

Великий сюрприз, авжеж? Крім того, я завжди за те, щоб усі люди були рівними.

Таким чином, якщо АНБ останні 20 років може витрачати більше грошей і часу на шпигунство за всіма нами та нашою економікою, ніж на полювання на терористів, то наша розвідувальна служба тут, в ЄС, і особливо в Австрії (і Німеччини), теж має право намагатися перевершити і ЦРУ, і АВР (Агентство військової розвідки США) у зловживанні в політичних цілях та корпоративних інтересах.

І чому наші корумповані політики мають краще використовувати розвіддані, якими вони забезпечені, аніж це роблять корумповані політики США? Тому, якщо американська олігархія може оплачувати свої розвіддані для поширення наукової фантастики про «мобільні біолабораторії Саддама» і про те, що " в Афганістані все гаразд", то чому цього не може робити наша олігархія, яка опинилася «в ліжку» з путінським газом і нафтою, та/або все ще мріє про щось на кшталт часів міці Австро-Угорської імперії — і заплатити нашій HNA (і німецькій BND), щоб ті дійшли висновку, що «Путін ніколи не зробить щось настільки ірраціонального» (як, наприклад, вторгнення в Україну)? Якщо це врахувати, то не дивно, що директора БНД (Федеральна служба розвідки Німеччини) «застукали» в Києві 24 лютого, коли той переконував Зеленського, що Путін не вчинить нападу.

Дивно лише те, що його не супроводжував директор HNA (Військовий розвідувальний офіс Австрії).

Навпаки, досить дивно, що обидва перестали передбачати швидкий крах ЗСУ — і з огляду на все це маємо висновок, що надання відповідного впливу на «деяких людей далі на Сході» було неминучим.

І коли хтось на кшталт Зеленського потім отримує щонайменше стільки ж розвідувальної інформації в дусі «ні, нічого не станеться», скільки і «так, станеться». Зітхання… Тепер, сподіваюся, ви зрозуміли, що сталося.

Повітря/Ракетна війна Після серії самозаймань на різних російських авіабазах та складах боєприпасів в окупованому Криму народна розвідка (РУМІНТ) повідомила, що ВКС РФ евакуювали уцілілі літаки з авіабази в Саках.

Але не переймайтеся: імперія завдала удару у відповідь. У своєму стилі та традиціях. 17 серпня вранці Ту-22М3 ВКС задіяли два Х-22 для враження Затоки південніше Одеси.

До речі, це свого роду підтвердження того, що у ВКС практично не лишилося Х-22 (напевно, знайшли ці дві ракети в якомусь забутому Богом кутку): Міноборони РФ заявило про вбивство «більше 300 українських бойовиків».

Що ж, мабуть, це є підтвердженням того, що в сучасному словнику з’явилися такі терміни, як «воєнізовані українські діти» та «українські екстремістські пенсіонери» — інакше я просто не уявляю, у що ще вони могли влучати в цьому місці.

Не менше «воєнне значення» мали удари Х-59 по Миколаєву: два удари додалися до знесення Чорноморського національного університету імені Петра Могили (мабуть, це «воєнізований університет»?).

Була ще інформація, що був ще один удар десь у порту, але мені не вдалося знайти жодних подробиць. Битва за Донбас Харків. Останні два дні місто постраждало сильніше, ніж за попередні тижні. Щонайменше 6 людей було вбито та 18 поранено.

Keystone cops у Москві (так автор називає Міноборони Росії — НВ) навіть застосували крилату ракету «Калібр», щоб вразити («воєнізований») житловий будинок у Салтівському районі, а потім і («воєнізований») гуртожиток.

Щодо того, хто що тримає: лінія фронту тим часом сильно укріплена з обох боків і проходить від Соснівки до Прудянки, Дементієвки (обидві утримуються українцями), до Великих Проходів (нейтральна смуга) і до Малого Веселого, Тернової, до Рубіжного (всі належать російським загарбникам).

На південний схід від Харкова минулого місяця росіяни застали українців зненацька, просунувшись із Чкаловського через Нову Гнилицю до Гракова. Українці зупинили їх лише у Ртищівці. Відтоді росіяни обстрілюють Базалівку та Леб’яже.

Для українців це не дуже добре, оскільки росіяни відтіснили їх до Куп’янська — до межі ефективної дальності М777. Ізюм.

На північний захід від міста українці (а це 3-я танкова бригада, оснащена Т-72) в районі Балаклії за останні кілька тижнів погано почувалися, втративши там кілька сіл.

Що зміцнює мою думку про те, що українські танкові бригади, як правило, не дуже добре почуваються у цій війні. Принаймні схоже, що і десантно-штурмові, і механізовані бригади ЗСУ справляються набагато краще, ніж танкові частини.

Поки не знаю точної причини: звісно, такі частини, як 3-я та 4-а танкові «тільки нещодавно» (див. : з 2019 року) були перетворені з резервістської на штатний статус.

Однак з точки зору артилерії всі вони повинні бути оснащені однаковою кількістю гармат та реактивних систем залпового вогню.

Звідки таке враження? Ну, поки що у 3-го танка проблеми з утриманням лінії фронту завширшки 4−5 км на південний схід від Харкова і на північ від Ізюму, на південь від Ізюму, 93-та механізована бригада розбила ще одну російську БТГ, яка заїхала між Вернопіллям і Бражківкою для атаки на Нову Дмитрівку.

Південний схід Ізюму: після того як ЗС РФ були витіснені з Довгенького (тобто їм не дали повернутися туди після контратаки 93-ї механізованої бригади наприкінці минулого місяця), вони займаються мінуванням усюди.

Далі на південний схід: руїни Краснопілля, Богородичного та Тетянівки благополучно перебувають у руках українців (справді, росіяни були витіснені з усіх трьох населених пунктів).

Погляньте на мапу: це сектор приблизно 30 км, у якому одна механізована бригада вирує вже цілий місяць.

Звісно, багато подробиць залишаються невідомими, але, за моїми найскромнішими оцінками, за цей період 93-я дивізія демілітаризувала лише три російські БТГ — в обмін на 1 (буквально: одну) БМП, підтверджену як знищену. Сіверськ.

Попри заяви/очікування різних експертів (які стверджували, що Залужний просив у Зеленського дозволу повністю піти з району на північний схід від Слов’янська та Бахмута), лінія фронту там уже кілька тижнів виглядає стабільною.

Звісно ж, росіяни постійно зондують ґрунт і проводять «розвідку боєм», але у 10-ї гірничострілецької та двох бригад ПТ, схоже, немає проблем із утриманням їх на місці. На південь все трохи інакше. Бахмут.

Почнімо із Соледара… Більшу частину останніх 4−5 тижнів росіяни продиралися через підступи до цього села, сильно укріпленого батальйоном 80-ї десантно-штурмової бригади. Я вже давно збився з рахунку, як часто вони оголошували його захопленим.

17 серпня з’ясувалося, що вони — а це: щонайменше одна БТГ ПВК — лише зараз, «нарешті», вийшли на південно-східну околицю, де бої точаться у районі житлових будинків.

Українські позиції на південь у Бахмутському (утримувані одним із українських добровольчих загонів) також зазнають сильного тиску. Близько двох тижнів тому в Бахмуті 58 мотострілецькому полку вдалося зупинити наступ росіян на східну околицю міста.

На південь 72-га механізована бригада перебуває під сильним тиском у Зайцевому та Кодемі вже як мінімум тиждень. Думаю, росіяни заявляли про взяття Зайцева вже 4−5 разів, але насправді захист однієї тільки Вершини залишається для них серйозною проблемою.

Іншими словами: перспективи швидкого наступу росіян на Бахмут і далі зараз дуже мізерні. Лінія контролю.

Як зазначено у моїх звітах про бойові дії на початку цього місяця, утримання старих ліній фронту в районі Донецька не було для українців «розвагою» за останні кілька тижнів.

Росіяни обстрілювали та штурмували такі місця, як Нью-Йорк, Авдіївка, Піски, Красногорівка, Мар'їнка тощо дійсно «як божевільні». Перші два досі тримаються.

Проблема в тому, що росіяни вбивають між ними клин: минулого тижня вони захопили Новоселівку Другу, а згодом взяли Опитне.

Далі на південь північні Піски тим часом видаються нічийною територією (тобто 56-та механізована бригада була нарешті витіснена звідти), але атаки на Водяне та Невельське були відбиті.

Не менш тривожна ситуація в Новомихайлівці: оскільки росіяни захопили Солодке, тепер це місце атакують не з одного, а одразу з двох напрямків (сходу та півдня).

Більше того, сепаратисти, напевно, вийшли на дорогу, що сполучає Новомихалівку з Павлівкою, далі на південний захід. Іншими словами: виявляється, вони проходять через найкращі українські укріплення у цьому районі.

Наскільки мені відомо, цей сектор утримує українська 53 механізована бригада, яка, якщо не помиляюся, зазнала значних втрат ще наприкінці лютого-початку березня.

Звісно, це велике формування (чотири мехбати, принаймні один танковий батальйон, а зенітна частина навіть експлуатує Тунгуски), але воно перебуває в постійних боях вже шість місяців і жодного разу не було значно посилено (настільки, що я сумніваюся, що у нього є М777 або достатньо БПЛА).

Інакше кажучи: настав час для Генштабу розпочати «робити щось там» — замість того, щоб ігнорувати цю область у своїх звітах. Південне Запоріжжя. Новин особливо немає — якщо не вважати того, що росіяни мінують підходи до всіх сіл уздовж лінії фронту. Мелітополь.

Російські штаби та склади в місті обстрілюються з такою регулярністю, і ЗС РФ зазнають таких втрат, а їхнє військове керівництво настільки впевнене у своїй здатності зберегти контроль над містом, що тим часом поширює брошури з порадами про те, як пережити удари HIMARS.

Херсон. Зітхання.

Українська артилерія, тим часом посилена шведськими FH77, так сильно обстрілює росіян, що, як повідомляє народна розвідка, всі останні вцілілі мости через Дніпро вибиті, а 49-а САА і XXII АК вже тим часом відвели свій штаб на східний бік… і що всі контратаки росіян на українському «Білогірському плацдармі» (на південь від Давидова Броду) були відбиті з великими втратами.

Але, своєю чергою, українцям теж не вдавалося закріпитися протягом 3−4 тижнів: справді, поки що в мене склалося враження, що — особливо в районі Білогірки — обидві сторони, як і раніше, продовжують «наполегливо інвестувати в поразку».