Європа отримає "аравійський" газ. Що втратила Росія через втечу Башара Асада

Багато експертів прогнозують падіння економічної ролі Росії. Падіння режиму Башара Асада в Сирії перетвориться на величезну втрату для Росії.

Вплив Москви на Близькому Сході та в Африці випаровуватиметься на очах: військові бази доведеться скорочувати, а прихід збройних опозиційних груп до влади світ сприйняв як особисту поразку російського президента Володимира Путіна.

Військова кампанія РФ у Сирії, що розпочалася 2015 року, вирішувала питання з транзитом природного газу через Сирію до Євросоюзу.

В експертному співтоваристві стверджували, що РФ важливо було зберігати Башара Асада при владі для захисту своїх позицій на європейському газовому ринку.

Існувало три сценарії значущості Сирії для збереження російського газового експорту: прокладення газопроводу з Катару в Туреччину і далі в Європу через Саудівську Аравію, Йорданію і Сирію; газопровід з Ірану через Ірак, Сирію і далі; відкриття і розробка нових газових родовищ у сирійських територіальних водах у Середземному морі.

Участь Катару в постачанні газопроводом "Набукко" обговорювали у 2009-2010 роках, але плани зірвалися здебільшого через позицію Башара Асада.

Європа, своєю чергою, хотіла зменшити залежність від російського газу і чекала на збільшення постачань з Катару і навіть підсанкційного Ірану. Росії не вигідний жоден зі згаданих варіантів і лише затяжна війна могла відтермінувати їхню реалізацію.

Об'ємна аналітична стаття відомого у США та Європі юриста Роберта Кеннеді-молодшого, племінника знаменитого президента Джона Кеннеді, в журналі Politico підтверджує, що війна проти системи Асада розпочалася не з мирних громадянських протестів "Арабської весни" 2011 року.

Події розгорнулися ще 2000 року, коли Катар запропонував побудувати трубопровід за 10 мільярдів доларів і протяжністю 1500 кілометрів через Саудівську Аравію, Йорданію, Сирію і Туреччину.

Катар ділить з Іраном газове родовище Північне/Південний Парс, найбагатше у світі сховище природного газу. Торговельне ембарго забороняло Ірану експортувати газ, на європейські ринки потрапляв морем катарський скраплений газ.

Така ситуація обмежувала обсяги і різко підвищувала витрати. Пропонований трубопровід зв'язав би Катар безпосередньо з європейськими енергетичними ринками через розподільні термінали в Туреччині. У свою чергу Анкара заробляла величезні транзитні збори.

Кеннеді-молодший зазначає, що трубопровід "Катар-Туреччина" дав би сунітським королівствам Перської затоки вирішальне панування на світових ринках природного газу і зміцнив би Катар, найближчого союзника Штатів в арабському світі.

Євросоюз також очікував на трубопровід, який дав би його членам дешеву енергію і полегшив задушливий економічний і політичний вплив Путіна.

Газовий фактор, на думку аналітика Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максима Ялі, став вирішальним у питанні підтримки Росії режиму Асада. Москва прагнула не допустити будівництво газопроводів територією Сирії до Туреччини з Катару та Ірану.

"Собівартість видобутку газу в Катарі та Ірані нижча, ніж у Росії. Це могло б зробити російський товар неконкурентоспроможним і потіснити його з європейського ринку", — пояснює він у бесіді з Фокусом.

Про продовження цього сценарію після втечі Асада рано говорити: спершу потрібно встановити контроль над територіями, де пролягатимуть труби. Для добудови газопроводів, що пролягають у Європу через Туреччину, важливо підписати попередні контракти.

Туреччина зі свого боку може стати найбільшим газовим хабом у світі та диктувати умови Москві в отриманні додаткових знижок на російський газ. "Саме тому Анкара і підтримує бойовиків, які захопили Дамаск", — зауважує експерт.

Задуми щодо постачання Євросоюзу "аравійським" газом справді були, але далі проектів ініціативи не пішли.

Росія уважно стежила за торговельними процесами і зрозуміла, що іранський і катарський газ на європейському ринку — зайві, каже Фокусу експерт з безпеки відносин, президент Центру глобалістики "Стратегія ХХI" Михайло Гончар.

"Іран і Катар майже не відстають від Росії за запасами газу. Тому в Москві вирішили втрутитися в сирійський конфлікт під гаслом порятунку "законної влади Асада". Прихований мотив дій часто стає основним.

В умовах хаосу війни жодного великого інвестпроєкту реалізувати не вдасться", — пояснює експерт. Мрія Туреччини стати найбільшим газовим хабом у світі за умови подачі газу через Сирію не реалізується. Річ навіть не в тому, що ситуацію постійно розхитуватиме Росія.

Європа відрізняється за економічним розвитком від рівня 15-річної давності: значно скоротилися обсяги споживання та імпорту газу. Рівень європейської промисловості влаштовує наявний рівень постачання газу.

Падіння імпорту з Росії до мінімуму за п'ять років не спричинило катастрофи, натомість Норвегія та США активізували поставки. Нагадаємо, Росія просила Туреччину про сприяння в безпечному виведенні військ із Сирії.

Військово-морські та авіаційні бази в Тартусі та Хмеймімі залишаться. Фокус раніше описував, як Росія рятувала Башара Асада.