Запасів вистачить до осені 2026 року: що з ресурсами артилерії РФ

Системний аналітик Євген Істребін вивчає стан російської артилерії за німецькими джерелами.

Загальний висновок: попри зменшення запасів, на складах вони ще не вичерпані, однак їхній кінець передбачуваний — вистачить лише до осені 2026 року, у кращому разі — до кінця 2025 року.

Дедалі більше впровадження дуже старих типів — М-30 ще був присутній під Сталінградом! — призведе до подальшої зміни складу РУ Арт.

Перші два квартали суттєво відхиляються, оскільки спочатку діяли повітряно-десантні війська з їхніми повітряно-транспортабельними і, відповідно, легшими гарматами (як САУ 2С9, як польові гармати Д-30), потім на Донбасі атакували "повстанці" ДНР/ЛНР, які були оснащені переважно застарілим матеріалом.

Тому їх слід виключити з розгляду довгострокових тенденцій. Вони здебільшого діють із III/22 або IV/22 року; Частка самохідних гармат, наприклад, падала дедалі швидше — з 80% у III/22 до 23% останнім часом (рис. 2).

Цей зсув був неминучим, оскільки ПТРК були недостатньо доступними; недоліком є не лише повільніше розгортання польових гармат, що робить їх більш уразливими до контрбатарейного вогню та атак безпілотників, а й значно більша потреба в особовому складі, 7-10 замість 4-5 осіб залежно від типу, а також додатковий тягач.

Крім того, відсутність броні означає, що навіть потрапляння з близької відстані спричиняє пошкодження. Подальше значне скорочення є малоймовірним. Зі збільшенням реактивації запасів технічний вік використовуваних гармат також збільшився, як показано на рис.

3 із зазначенням десятиліття випуску. Починаючи з III/23, частка найсучасніших гармат лише повільно зменшується за рахунок нових зразків; ймовірно, вона стабілізується на нинішньому рівні або дещо зросте.

Те саме стосується в найближчому майбутньому і типів 1970-х років, тобто передусім 2С5/2А36, для яких, як уже було сказано, боєприпаси є обмежувальним фактором; їхня кількість зменшиться лише приблизно з II/25, коли закінчаться запаси 2А36.

На противагу цьому, типи з 50-х і 60-х років будуть частково замінені їхніми попередниками з 30-х і 40-х років. Загалом, це означатиме технічний крок назад, що також відобразиться на середній дальності (попри дуже далекобійну М-46).

На початок 2024 року вона вже впала з 21-22 км до 18 км і залишилася на цьому рівні (рис. 4); зростання IV/24, найімовірніше, пов'язане з малою вибіркою і незабаром зникне.

Цей прогноз ґрунтується на наявних запасах: їхня середня дальність становить лише 17,2 км, що все ще є надто високим показником, оскільки до нього, природно, не включені невизначені польові гармати, які переважно мають меншу дальність стрільби.

Нові 2С19/2А65 компенсують це, так що дальність більше не буде істотно зменшуватися Що точно зміниться, так це розподіл калібрів, де з'явився новий гравець — 130-мм М-46 (рис. 5).

152-мм, ймовірно, знову збільшиться, а 122-мм значно зменшиться — ті кілька одиниць, які ми поки що нарахували для IV/24, повинні більш-менш правильно відображати майбутню картину.

Тим не менш, 122-мм залишається набагато важливішим, ніж на початку, 152-мм набагато рідкіснішим — отже, для того ж руйнівного ефекту потрібно випустити значно більше снарядів, ніж у 2022-23 роках.

Ще однією проблемою, яка зростатиме зі збільшенням розмаїття типів, є складніша логістика і потреба в навчанні — ймовірно, уже не залишиться артилеристів, які працювали, наприклад, з М-30, і точність стрільби також, мабуть, буде нижчою, що теж збільшить витрату боєприпасів.

З іншого боку, різке скорочення найважчих калібрів (207 мм, 240 мм) не є дуже значним. Вони здебільшого використовуються для обстрілу укріплених позицій, де їх уже більш ніж замінено керованими бомбами.

Одним із моментів, який ще не розглядався, є можливість використання зброї іноземного походження. На думку спадають Північна Корея і Китай, особливо з огляду на нещодавню демонстрацію D-74 в дії — гармати, які в значних кількостях можуть надходити лише з цих двох країн.

Однак Північна Корея захоче поставити лише обмежену кількість матеріалів, запаси є вираженням її власної параної, і після досвіду роботи з боєприпасами з Північної Кореї сумнівно, що ці гармати особливо придатні для використання на фронті та не становлять більшої небезпеки для її власного екіпажу, ніж для ЗСУ.

Китай, безумовно, також не захоче передавати найсучасніше обладнання, оскільки він готується до власної загарбницької війни проти Тайваню. Також сумнівно, чи буде поставлено велику кількість старих моделей — не можна недооцінювати ризик американських санкцій.

На мою думку, не можна виключати, що деяка кількість буде поставлена, але навіть 1 000 гармат продовжать термін служби запасів лише на 3 місяці.

З огляду на поточну ситуацію в Східній Азії, значного впливу китайських або північнокорейських поставок очікувати не варто Отже, демонстрація Д-74 була чистою пропагандою, ймовірно, одним із небагатьох зразків, що все ще зберігаються в їхніх власних (музейних) запасах, можливо, також перевіркою реакції на Заході, щоб показати китайцям, що вони не мають причин боятися будь-яких наслідків.

Приблизно з початку 2024 року керівництво РФ приблизно привело склад активних гармат у відповідність до наявних запасів.

Разом зі значним збільшенням нового виробництва з літа 2023 року, такі ключові параметри, як дальність стрільби, калібр і ступінь механізації, навряд чи істотно зміняться.

Зміниться лише кількість різних типів озброєнь, деякі з яких потребують різних боєприпасів, що ускладнить логістику боєприпасів і запасних частин.

Всебільша потреба у використанні менших запасів, можливо, також іноземного походження (D-74), ще більше загострить ці проблеми. Попри зменшення запасів, на складах вони ще не вичерпані.

Однак їхній кінець передбачуваний — навіть за дуже сприятливих параметрів запасів вистачить лише до осені 2026 року. Більш імовірним є закінчення на кілька місяців раніше, у кращому випадку — наприкінці 2025 року.