Якщо не Байден, то Гарріс: чому США доведеться дозволити Україні бити по РФ далекобійними ракетами

Рішення у системі влади США приймаються повільно, що взагалі властиво демократіям. Але блогер Юрій Богданов упевнений: чи ще ця адміністрація, чи вже наступна ухвалить доленосне рішення, дозволить Україні бити по території РФ далекобійними ракетами Дисклеймер 1.

Це текст, який буде пояснювати доволі очевидні і гарно відомі речі про політику адміністрації Байдена. Подобається вона комусь чи ні. Мені от — не дуже. Дисклеймер 2.

Те, що нам може не подобатися політика Байдена, в жодному разі не робить їх конкурентів кращим варіантом Так, Трамп — Венс — Кеннеді мають більш одномірну позицію по Україні. І вона наразі руйнівна для нас.

Як ухвалюються рішення у Білому домі? Так само, як і всюди у розвинених демократичних державних системах. Спочатку виробляються сценарії і позиції (які по ланцюгу формують дуже різні люди, аналітичні центри, групи впливу).

Потім ці сценарії та позиції доносяться до відповідних людей, які відповідають за напрям. Потім вони доходять до перших осіб, які, інтерпретуючі ці дані, ухвалюють те чи інше рішення.

На всьому шляху зацікавлені сторони впливають — напряму, через експертне середовище, через медіа. Зверху ще додається природній бюрократичний та політичний процес. Кожна зміна зовнішніх обставин може змінити й рішення.

Тому ухвалення складних і ризикованих рішень зазвичай відбувається дуже обережно, консервативно та довго. А всюди, де починається бажання дуже швидких рішень, бо ГОРИТЬ, розпочинається шлях до розмивання інституцій і диктатури.

Більшість базових рішень по нашій війні — перші санкції, блокування авіасполучення з РФ, програми для українських біженців, перші рішення про важку зброю, хаймарси — ухвалювалися надзвичайно швидко для європейської та американської систем.

Що складніші та ризикованіші рішення, то більше лаг ухвалення, то більше різних груп впливу, до яких треба дослухатися, то вища політична та історична відповідальність. З політикою Байдена все те саме. Джо не яструб.

А у суспільстві в США запиту на участь у великій війні немає. Точніше, не так: після Іраку й Афганістану участь США у війнах дуже непопулярна.

Тому з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну адміністрація США вирішувала два завдання: допомогти Україні та уникнути прямого зіткнення між Росією та США, що може призвести до глобальної катастрофи. Цей ризик реальним вважає багато хто в США.

І недарма Трамп і Ко цим лякають виборця. Тому Путін і його банда так активно експлуатували теми "червоних ліній". Це не маніпуляція "страхами" Байдена чи Саллівана. Це вплив на суспільний і елітарний дискурс, яким Байден і Ко керуються.

Цим і пояснюється логіка поступового відсунення "червоних ліній". Так, це та сама "політика салямі", яка зводить ризики ядерної ескалації та суспільного невдоволення до мінімуму. Але Україні нема діла до логіки обережності в американських і європейських кабінетах.

Тому у нас апріорі різний рівень толерантності до ескалації з боку росіян. Бо нам все треба на вчора, а ядерні погрози Путіна вже мало кого лякають. Зрештою, вторгнення у Росію ілюстративно демонструє, що Україна готова ігнорувати перестороги США й Європи.

І на практиці доводити, що "червоні лінії" не працюють. Бо у нас немає інших варіантів. Саме успіхи ЗСУ на полі бою у наступальних операціях, особливо в умовах обмеженої кількості ресурсів — ключовий фактор, що може змусити США переглянути свою політику.

Отже, з огляду на розвиток подій на фронті та зростання тиску з боку європейських союзників, США ще за поточної адміністрації можуть зняти свої заборони. Точніше, не так.

За всього тиску з боку опонентів такого рішення серед демократів, істерики трампістів і російських агентів, їм доведеться це зробити. Ну або це доведеться зробити Гарріс, якщо вона переможе. Якось так.