Путін «спалив» російські мережі

Наприклад, широко розрекламований 3-й армійський корпус, сформований, переважно, з військових пенсіонерів, які зростали в парадигмі ще радянської армії. Путін кидає в бій і палить російські мережі й в самій Європі.

Робить він це від безвиході, в намаганні натиснути на європейські уряди, щоб зменшити, або й спинити підтримку України. Російський диктатор в паніці і намагається тиснути й гойдати європейські уряди, схиляючи їх до співпраці з Москвою.

Точніше, до мовчазної згоди з масштабним воєнним злочином, який здійснює нині путінська Росія в Україні. Відео дня Те, що роблять російські резиденти в країнах Європи формулюється дуже просто: не заважайте нам вбивати українців, це не ваша справа.

Інакше ми не лише зупинимо продаж газу, а й будемо хитати ваші країни й уряди зсередини різними методами. В тому числі масовими акціями в різних містах і столицях Європи. Як це нещодавно відбувалось, зокрема, у Празі, Берліні і Кельні.

Росіяни знають, що роблять — Європа, не Росія. Це в Москві і Пітері навіть одиночних учасників пікетів хапають, разом з переляканими перехожими, які випадково опинились поруч, і трамбують у «воронки» «Росгвардії».

Європейська демократія працює інакше — навіть проросійські мітинги вважаються в Європі виявом демократії. Попри підозри у тому, що все це дійство й активності маргінальних європейських політиків інспіровані російськими спецслужбами.

Російські колони в країнах ЄС і США складаються з росіян, які живуть у цих країнах. Деякі багато років і навіть десятиліть.

Багато хто з них отримує допомогу від урядів країн перебування, їхні літні батьки отримують пенсії, хоча жодного дня не працювали на економіку тієї ж Америки.

Діти цих росіян навчаються в німецьких-британських- американських школах, і всі вони разом користуються всіма перевагами країн, які вони обрали для життя. Бо там у рази краще, ніж в Росії.

Але правда в тому, що користування всіма перевагами цивілізованого світу у багатьох із них не призводить до якісних ментальних змін у головах.

«Путин прийди, россия поднимается с колен и мы еще покажем этому гнилому Западу «кузькину мать» — це ще дуже чемний опис уявлень російських мігрантів про систему цінностей і роль Росії в протидії Заходу.

Таких резидентів можна порівняти з російськими відставниками, яких свого часу масовано розселяли в Криму. Щоб в потрібний момент вони, вже в статусі «місцевого населення», підтримали окупацію цієї території російськими військами.

І створили картинку масової підтримки — з мітингами, прапорами, інтерв'ю і гаслами про «возвращение в родную гавань». На що розраховують у Москві, стимулюючи різні маргінальні рухи по всій Європі? На вразливість європейської демократії.

Яка має прислухатися й до проросійських настроїв і виступів.

На те, що медіа реагують на все це, коментують і беруть інтерв'ю у учасників і лідерів всіх цих мітингів і рухів за право Росії вбивати українців, руйнувати міста, грабувати місцеве населення в Україні — без втручання світового співтовариства.

Вони вимагають припинити допомогу Україні… І скажіть мені після цього, що цими акціями в Європі керує не Путін! Західному спостерігачеві нав’язується думка, що це виключна справа Росії — робити те, що вона вважає за потрібне в Україні, яку росіяни вважають своєю власністю.

Всупереч існуючим фактам — визнанням світом України незалежною державою, як і того, що Україна є повноправним членом ООН й інших міжнародних організацій. І має права суверенної країни, включно з правом на самозахист і всіма видами допомоги з боку цивілізованого світу.

Нещодавно видання «Шпігель» оприлюднило власне розслідування про те, що деякі країни Європи є практично відкритими для роботи російських розвідок, кремлівських агентів, хакерів, диверсантів і проросійських груп впливу.

Однією з найбільш незахищених країн є ФРН, спецслужби якої десятиліттями закривали очі на діяльність російських розвідників і провокаторів. Така свобода дій російських спецслужб, думаю, пояснюється різними факторами.

Історичною травмою після 2-ї Світової війни, спогадами про падіння Берлінської стіни і об'єднанням Німеччини, переорієнтацією на інші загрози. Але той же «Шпігель» підсумовує, що вторгнення в Україну «відкрило очі» західним урядам.

Тож, сподіваємось, що політика «відкритих дверей» і вседозволеності дій російських спецслужб на чужій території добігає кінця. З цим точно треба щось робити.

Як і з підвищеною активністю проросійських мереж і груп, які починають поступово виходити з коматозного стану і намагаються впливати на політику країн ЄС. «Гойдати» її масовими акціями.

Сподіваюсь, що вимушені, відчайдушні дії Путіна, в результаті яких він активував «сплячі консерви» в країнах ЄС, нададуть спецслужбам західних країн необхідну інформацію про устрій «руского міра» в їхніх країнах.

Про вузлові центри російської резидентури, способи комунікації і методи роботи в країнах ЄС.

Ця інформація буде, безсумнівно, корисною для розуміння методів дестабілізації, якими користується Москва, і способів нейтралізації російських впливів на європейську політику і політичний процес, включно з протидією втручанням у вибори.