Усю Росію буде видно в Москві з балкона: як ще за Андропова було передбачено розпад імперії

Письменниця Оксана Забужко згадує цю бувальщину і констатує: процес пішов… Шалено це все-таки цікаво — стежити за тим, як відбувається МАТЕРІАЛІЗАЦІЯ ІДЕЇ… Від перших обережних натяків і прогнозів, від публічних згадок особливо відважних лібералів про те, що "більшу частину Росії населяють неросійські народи, які мають право на самовизначення", — через колосальний символічний перелом (ми його належно ще не оцінили!), тобто вступ українського війська на землю Курщини — до точно сформульованого гасла на футболці спершу українського президента, відтак — литовської спортсменки, і от уже буквально назавтра після скандалу в Будапешті починає кружляти в мережі конкретна мапа конкретного року: наступний крок обростання ідеї "м'ясом"! Now it sounds like a plan.

)) А тепер сідайте кружка, і я розкажу вам бувальщину, яку мені оповідали з перших рук колись у Львові.

Отож у темні й сумні щербицько-брежнєвські часи був там славний на все місто й околиці знахар-екстрасенс на ім'я Гаврило, якого боялись і менти, і КГБ, бо він, поки його вели в камеру, встигав розповісти конвоїрам все про їхнє минуле, теперішнє й майбутнє, а містичний страх для совка-атеїста — це така штука, від якої не захистить ні Брежнєв, ні Андропов… Тож Гаврила заперли подалі від біди, щоб не муляв очі начальству, охоронцем кудись на завод, і він собі й далі жив як хотів — провадив прийом хворих і стражденних, що пливли до нього плавом, і казав, що й кому вважав за потрібне.

Чоловік, який мені оповідав цю історію, був тоді студентом і проходив на тому заводі практику весною 1983-го — коли генсеком уже став Андропов, почалися міліцейські облави на людей по магазинах і кінотеатрах (чому не на роботі?), стало ясно, що готується якась жахлива гебешна диктатура, а перелякані студенти, вискочивши з цеху на перекур, гарячково обговорювали — що ж це воно тепер буде, і як його жити, і як рятуватись від такої держави?.

. І тут біля них зупинився дід-сторож (вони не знали, хто то) і сказав (цитую дослівно, як мені було переказано): — Хлопці, ви тим не журіться: та держава скоро так щезне, що й не зогледитесь.

Будуть Україна і Росія окремо, будуть вони нас іще тягти в Союз, буде велика війна, але недовго, а в кінці з цілої тої Росії зостанеться стілько, що буде видно в Москві з балкона. Я до того вже не доживу, а ви ще побачите.

(с) Це був, повторюю, 1983 рік: перша, відома мені, публічна озвучка ідеї. Хлопці запам'ятали).

А тепер уже лишається тільки спостерігати, як вона втілюватиметься: процес так само захопливий, як рух від першого задуму в голові творця (тут було б правильно з великої — Творця) до готового твору.