Ювілей короля фільмів про мафію Френсіса Копполи. Фішки шедеврів: від "Хрещеного батька" до "Дракули"

Він задав новий формат фільмів про мафію трьома "Хрещеними батьками", видав вкрай незвичайний, моторошний антивоєнний шедевр "Апокаліпсис сьогодні" і канонічний містичний фільм "Дракула". Крім цього — ще 50 стрічок.

Фокус розповість, дотримуючись якої формули режисерові супроводжує успіх. Найкращі картини майстра — про філію пекла на Землі. Чому? Дев'ятирічний Френсіс заразився поліомієлітом: у хлопчика були паралізовані ліва рука, ліва нога і спина.

Дитина на три роки стала вигнанцем, — занадто заразною, щоб друзі могли її відвідувати. Компанію йому складав лише старший брат Август і молодша сестра Талія. Вилізти з пекла хвороби хлопчикові допомогли уява (багато читав), воля і сім'я.

Френсіс стверджував, що після подібних випробувань — люди стають іншими. Тож не дивно, що спершу він став знімати хорори.

Його вчителем був режисер Роджер Корман — "король фільмів класу B" — це низькобюджетні стрічки жахів і бойовики (той випустив чимало відомих учнів крім Копполи — це Джеймс Кемерон, Мартін Скорсезе, Джонатан Деммі).

За перші роки в професії Коппола поставив кілька проєктів: від горору "Божевілля-13" (1963) до "Людей дощу" (1969) — це сімейна драма про інфантильну молоду жінку, не готову прийняти долю: у фіналі кривава розв'язка зі стріляниною.

Але загалом картини Копполи за 1960-ті пройшли ні хитко, ні валко. Випадок та італійське походження дозволили Френсісу отримати крісло режисера в "Хрещеному батьку" (1972). Роман Маріо П'юзо "Хрещений батько" 1969 року став бестселером.

У книзі розповідалося про життя наймогутнішого мафіозного клану в США — американо-італійської сім'ї, де головував дон Корлеоне. На написання книжки Маріо надихнули публічні свідчення мафіозо Джо Валачі, що транслювалися на початку 1960-х по ТБ.

П'юзо про мафію дізнавався з різних інформаційних джерел, не будучи особисто знайомим з членами банд, а на образ Віто Корлеоне його надихнула власна мати, яка залізною рукою виховувала свою численну сім'ю.

Копполі спала на думку ідея подивитися на роман як на сімейну хроніку, а не як на гангстерську сагу — тема сім'ї йому близька. На роль хрещеного батька мафії Френсіс наполягав узяти Марлона Брандо. Чому? Брандо — це тигр, він завжди приховує небезпеку.

Від Марлона невідомо, що чекати. Саме тому боси студії Paramaunt жахнулися ідеї режисера: про роботу з Брандо в Голлівуді ходили похмурі чутки Копполла заявився додому до актора. Той вийшов із ванної в халаті: назад зачесане світле волосся.

Який із нього сицилієць? Але крім того, що він непередбачуваний, він же ще й талановитий. Швиденько пофарбувавши волосся в чорний колір і вставивши серветки за щоки, той став хрипко розмовляти — такий собі стримано-сипкий рик.

Марлон у свої 47 прекрасно зобразив "тигра" в передпенсійному віці. Кадри з таким Брандо підкорили продюсерів.

Режисер запросив Аль Пачіно на роль сина дона Корлеоне, побачивши його в ролі наркомана в не дуже сьогодні відомому фільмі "Паніка в Нідл-парку" — другому в кар'єрі актора. Боси студії знову були проти: маленький актор, невиразний. Але Коппола ліг на амбразуру і переміг.

У блиску очей Аль Пачіно режисер побачив щось від холодної люті змії. За сюжетом Віто Корлеоне видає заміж доньку. У цей час із війни повертається його улюблений син Майкл.

Останній не бажає мати нічого спільного з кримінальним сімейним бізнесом, але на дона Корлеоне відбувається замах. Майкл вплутується в жорстоку гру, бажаючи помститися за батька.

Майкл із благородного (начебто) ветерана війни, морського піхотинця, перетворюється на нещадного нового ватажка кримінального клану. Сам момент трансформації стався, коли він на зустрічі в ресторані з організаторами замаху на батька, стріляє їм у голови — впритул.

При чому на початку в нього ніби розгублене обличчя, а потім — раптовий кидок кобри. Цікаво, що в цей момент за кадром ми чуємо звук поїзда, що гальмує, немов перед катастрофою.

Друг і колега Копполи Стівен Спілберг теж обожнює катастрофи, але в нього формула: обиватель — катастрофа — виживання. Коппола ж показує воїна, з яким трапляється моральна катастрофа. Це його добровільний спуск у пекло.

Формула "Хрещеного батька": воїн — потрапляння в пекло — перетворення на звіра. Мій батько, професор, доктор технічних наук, випадково потрапив у 1970-х на фестивальний показ "Хрещеного батька" (в СРСР стрічка не виходила в широкий прокат).

І батя з розширеними від збудження очима повідав своєму маленькому синові (мені, чи то пак): "Там один тип дістає пістолет і стріляє супротивнику прямо в лоб". Я пам'ятаю цю "кінознавчу розповідь" досі.

Що не дивно: ця жорстка сцена увійшла в аннали світового кіно: не забудемо, що етичний кодекс Гейса тільки 1968 року в Голлівуді було скасовано — це дало змогу Копполі "розгулятися".

Цей вчинок головного героя став точкою неповернення для Майкла Корлеоне, який ставав дедалі нещаднішим карателем як чужих відступників, так і своїх. Класикою кіно стала і сцена розстрілу Майклом (не особисто, але за його вказівкою) кримінальних босів п'яти сімейств.

Вони були запрошені на хрещення дитини. Корлеоне-молодший скористався сімейним святом, щоб їх убити. Режисер поєднує сцени хрещення в церкві під орган — з епізодами розстрілів.

Ба більше, навіть звучить репліка, коли священик запитує Майкла "чи відрікаєшся ти від Сатани", той відповідає "так, я відкидаю його".

А в цей час триває жорстока розправа: верх цинізму! Фільм мав приголомшливий успіх: за бюджету в $6 млн його світові збори становили майже $300 млн. Такого обороту не очікував ніхто: ні Френсіс, ні продюсери.

Коппола миттєво з невідомого режисера перетворився на суперзірку: формула його успіху була знайдена. Коппола показав, що у Віто Корлеоне нібито дві сім'ї: рідна і "сім'я" у вигляді банди — мафії.

У "Хрещеному батьку-2" (1974) зіставляється шлях дона Корлеоне (молодого Віто грає Роберт де Ніро) і Майкла. Віто вибрав у результаті — рідну сім'ю, а безсердечний Майкл — мафію: він уб'є навіть рідного брата.

Розплата — загибель його нареченої та доньки — це вже в "Хрещеному батьку-3" (1990), де Майкл намагався легалізувати злочинний бізнес. Цікаво, що Френіс Коппола використовує вперше в цьому циклі фільмів стиль Рембрандта: золоті обличчя на чорному тлі.

Голландський художник прийшов до цієї контрастно-похмурої, але виразної манери після великої кількості смертей у його родині. Радісні фарби немов пішли з його палітри, залишивши тільки ці.

До того ж у кадрах із Майклом Корліоне по ходу стрічки — світла стає дедалі менше, а темряви — дедалі більше. Божественність у картині уособлює знаменита музика — "Тема кохання" італійського композитора Ніна Рота.

До речі, вже згадуваний вище мій батько купив випадково в комісійному, куди здавали речі ті, хто бував на Заході, бобіну фірми SONY, де різні виконавці понад годину грали щемливу "Тему кохання" з "Хрещеного батька" — настільки ця річ була тотально популярна в 1970-ті.

1979 року Коппола випустив найдивніший антивоєнний фільм у світі "Апокаліпсис сьогодні", який отримав "Золоту пальмову гілку". Основою для нього послугувала повість Джозефа Конрада "Серце темряви" 1902 року (!).

Там описувалася подорож углиб Африки річкою співробітника компанії, яка нелегально добувала слонову кістку. Співробітникові потрібно знайти прославленого агента Курца, який завалив усіх слоновою кісткою.

Як він досяг такого результату? Варварськими ритуалами та вбивствами аборигенів. У фіналі Курц, розкаявшись, помирає. Коппола переніс цю історію в реалії американо-в'єтнамської війни.

Отже, капітану Вілларду (Мартін Шин) потрібно проникнути річкою вглиб країни, щоб усунути полковника Курца (Марлон Брандо), який став у джунглях нейтральної Камбоджі чимось на кшталт жорстокого божества, яке навіть ЦРУ контролювати не в змозі.

Дорогою Віллард стає свідком знищення американцями в'єтнамського села з бойових гелікоптерів під трансляцію "Польоту Валькірій" Вагнера: найсильніший епізод (валькірії, хто не в курсі, — міфологічні крилаті діви-воїни, що літають над баталіями).

Жителів спалюють разом із джунглями. Один американський підполковник каже головному герою вже знамениту фразу: "Відчуваєш запах? Це напалм, синку. Люблю запах напалму вранці. Одного разу ми бомбили одну висоту дванадцять годин поспіль, нікого не залишилося, навіть трупів.

Тільки запах напалму! Це запах. . . перемоги". Віллард добирається до Курца, який майже збожеволів, відкривши для себе, що насильство — це глухий кут. Віллард розуміє, що Курц бажає померти, як воїн.

Люди Курца виконують обряд, приносячи в жертву бика, а Віллард вбиває Курца за допомогою мачете. Курц приймає смерть із гідністю і, вмираючи, шепоче "жах. . . жах. . . ". Капітану пропонують стати новим "вождем". Але Віллард, усвідомлюючи, що цей шлях у нікуди, залишає табір.

Відомо, що Брандо погладшав перед зйомками. Коппола знайшов вихід: знімати тільки освітлене обличчя актора. Епізод вийшов абсолютно геніальним — такий собі радикальний Рембрандт.

Формула "Апокаліпсису" та сама, що й у "Хрещеному батьку": воїн — потрапляння в пекло — трансформація у звіра, але тут воїн розуміє, що це — безвихідь і відмовляється від такого "результату".

Розв'язати завдання воїна у Копполи вийшло, як не дивно, у фільмі "Дракула Брема Стокера" (1992). Фільм починається з епізоду 1462 року, коли славний румунський воїн граф Влад Дракула (Гері Олдмен) перемагає турків.

Але підступні басурмани разом зі стрілою відправляють неправдиве повідомлення до його замку — про смерть господаря. Кохана, але довірлива дружина графа Елізабет (Вайнона Райдер) закінчує життя самогубством.

Дізнавшись від священиків, що душа його дружини-самогубці проклята, граф відрікається від Бога, чим прирікає себе на вічні муки. Від люті Дракула здійснює різні богохульні діяння і перетворюється на вампіра.

Уже 1897 року молодий агент із продажу нерухомості Джонатан Гаркер (Кіану Рівз) з'явився до трансільванського графа Дракули у справі. Той випадково побачив фото його нареченої Міни і впізнав у ній. . . свою дружину Елізабет.

Не будемо переказувати сюжет, але головне, що кровожерливий Дракула все-таки домагається Міни-Елізабет. А Міна, зі свого боку, впізнавши крізь віки Дракулу, у фіналі цілує його й одночасно пронизує мечем у каплиці, де свічки від присутності Бога спалахують дивовижним чином.

Граф знову знаходить своє кохання, а прощені душі Дракули й Елізабет вирушають до раю. Черговий фаустівський сюжет. Тобто у формулі: воїн — потрапляння в пекло — перетворення на звіра, воїн-звір знову стає світлим під впливом любові.

Коппола показав, що вихід із глухого кута — тільки любов. До речі, що стосується кохання самого режисера, то він щасливо одружений уже 61 рік.

Френсіс, крім дружини Елінор, без пам'яті любить і інших своїх родичів — він зробив з дочки Софії спочатку актрису, а потім цілком пристойного режисера. Рідному племіннику (син старшого брата) допоміг стати зіркою на ім'я Ніколас Кейдж (псевдонім).

Онука Джіа Коппола — теж не пропала: значиться актрисою і режисером. Навіть тата, який не має великого таланту, свого тата — флейтиста і композитора Кармайна Копполу (1910-1991) — Френсіс прилаштував "другим композитором" до Ніни Рот у "Хрещеному батьку".

А потім доручив писати музику і до "Апокаліпсису сьогодні". У принципі той "не зашкодив" своєю роботою мелодіям Рота і Вагнера. І не міг зробити цього: його синок Френсіс Форд — усе-таки суперпрофі.

Загалом, у житті він є "хрещеним батьком" для своєї численної рідні, яку прозвали в кінобізнесі "Сім'єю Копполи". Френсіс точно знає, що в коханні — порятунок.

Ви запитаєте: чому так небагато у Френсіса шедеврів, незважаючи на десятки проектів? А ви думаєте, легко занурюватися в пекло (якщо слідувати виведеної формули)? Ясно, що це щоразу — дика напруга. А Коппола зумів благополучно дожити до цілком похилого віку.

І, до речі, зараз зайнятий зйомками фільму "Мегаполіс", де бюджет у $120 млн і купа зірок: Адам Драйвер, Джон Войт, Дастін Хоффман, Кейт Бланшетт і Мішель Пфайффер. Щось там про війну архітектора Нью-Йорка і мера міста — за майбутнє цього мегаполісу.