«Різкої перемоги нам не потрібно». Щире інтерв'ю з Героєм України Сергієм Пономаренком про війну з «надвеликою і надбезтолковою» РФ

В інтерв'ю Радіо НВ Пономаренко розповів, що після зустрічі з його підрозділом мало хто з ворогів залишається живий, а також про знищення техніки «надвеликої і надбезтолкової держави» та захоплення їхніх танків на «межі нахабства і сміливості».

— Бій, за який вам присвоїли звання героя України. Це було на Харківщині і тоді ваш підрозділ спалив щонайменше дев’ять ворожих танків. — Так, але я думаю, що пошкоджено було значно більше техніки, просто в запалі бою не завжди вдається порахувати абсолютно все.

Часто техніка пошкоджена, виведена з ладу з часом відтягується, ремонтується і повертається і бій. Ми говоримо саме про ті, які були виведені з ладу цілком і повністю, без можливості повернутися до строю.

 — Скільки ворожої бронетехніки загалом знищив ваш підрозділ? Ви рахуєте? — Зараз складно підрахувати, тому що постійні виїзди, робота, зараз застосовуємо такий прийом, як стрільба з закритих вогневих позицій.

Це коли безпосередньо ти ворога не бачиш, але пілоти піднімають безпілотник, спостерігають, коригують вогонь і говорять, чи знищено.

Часто буває таке, що цілі вражаються в лісі, де чітко визначити не можна, що це за техніка, але по наявності специфічного вогню, ти розумієш, що влучив, що техніка горить. — Танкові війська вже поєднані з безпілотною авіацією? — З аеророзвідкою.

— Не так давно ваш підрозділ захопив два трофейні танки Т-80, я не помиляюся? — Так. І нещодавно спільно з 95 бригадою було витягнуто ще один ворожий танк, який дещо був пошкоджений, але, впевнений, його легко відремонтують і він стане до строю.

— Такі трофеї стають на озброєння у тому підрозділі, який їх захопив? — По-різному відбувається. Наприклад, дві машини Т-80, які ми захопили у ворога, передали 93-ій бригаді, тому що цей підрозділ використовує саме Т-80 танки.

А цей, що витягли, Т-72, пішов у 95-ту бригаду, тому що наразі їм потрібніше. — Ділитеся трофеями? — Звичайно, ми одну справу робимо. Не важливо, хто буде працювати на цій техніці. Головне — щоб техніка працювала, приносила користь і наближала перемогу.

— Наскільки ефективні наші танки в добу нових технологій, високоточної зброї? — Це досить потужна вогнева міць. По-перше, ти почуваєшся відносно в безпеці, тому що захищений бронею. Якщо десь артилерійські обстріли, то в танку набагато спокійніше і легше.

По-друге, це досить високоточна зброя. Часто порівнюю танки з снайперською гвинтівкою великого калібру. Танк дуже влучно стріляє.

І коли потрібно влучати у, наприклад, в якісь укріплення, де невеликі оглядові щілини, то танком можна закидати, жартома можна сказати, у кватирку вікна. Специфіка танку: ти не чуєш постріл, коли він по тобі стріляє.

Відразу прилітає, вибухає, а потім лише наздоганяє звук пострілу. Тому танкові постріли зазвичай стають дуже великою несподіванкою для піхоти. І коли застають зненацька, то завдають максимального ураження.

— Якщо порівнювати російську і українську техніку, щоб ви сказали? Які відмінності? — В Україні є і Т-80, і Т-64, і Т-72, і Т-84 Оплот. Не можна сказати, що всі російські танки кращі за українські. Те, що у нашого ворога цих танків більше, — це так.

— Але вже зараз стало менше, як я розумію. — Щонайменше на три поменшало і у нас на три додалося з цими віджатими, викраденими (сміється — ред. ).

Чи захопленеми — навіть не знаю, як правильно сказати, тому що захоплення відбувалося на грані фантастики — суміш сміливості і відчайдушшя. Однозначно, їх [стало] менше і досить стрімко зменшується кількість ворожої техніки.

Я сподіваюся, що незабаром ми по [кількості] техніки урівняємося і питань щодо наступу з нашого боку жодних не виникатиме. — Як відбувалося захоплення ворожих танків? — Один з яскравих прикладів, коли ми заїхали за крайні позиції ворога, щоб захопити танк.

Захопили один, який був дещо ушкоджений. Щойно притягли його до себе на базу, як нам повідомили, що спостерігають ще один танк, який стоїть на дорозі, майже на позиціях ворога, але чомусь залишений. Всі говорили, що не потрібно його забирати, тому що це пастка.

І я досить довго вагався. Близько доби ми планували, як це правильно зробити. Залучили наших друзів з аеророзвідки.

Коли почався бій, ворог намагався захопити сусідній населений пункт, ми зрозуміли, що вони дещо відволіклися; підняли три квадрокоптери, щоб виявити засідку, якщо раптом вона є; і на межі нахабства і сміливості вскочили двома танками на їхні позиції і доки одна машина підчіплювала ворожий танк і витягувала його, інша здійснювала прикриття, викинула дими.

До речі, навіть відео з квадрокоптерів хлопці зберегли собі. Досить красиво. Ми жартуємо, що споглядаючи це відео, можна писати методички, як це правильно робиться. Димами закинули, прикрили відхід. Дві машини пішли вперед, інша здавала назад, прикриваючи.

Коли зрозуміли, що все безпечно, тоді розвернулася і інша машина, і переднім ходом на повній швидкості вискочила. Коли ми вже від'їхали на два кілометри, ворог схаменувся, що в них з-під носа витягли їхню бойову машину, почали наздоганяти артилерійським вогнем.

Під час артобстрілу обірвало троси. Два наші танки, лишивши ворожий, виїхали: «Все, не поїдемо, нас криють, це нереально». На що я відповів: «Та ну, хлопці, перестаньте. Ми витягли його з пекла, а на півдорозі кинемо? Не можна».

Пригнув на танк зверху четвертим членом екіпажу, розвернули машину, поїхали знову до того танку, знову підчепили на нові троси. І таки витягнули. — Ви на броні були? Ззовні? — Так. — Але ж це вдвічі небезпечніше? — Але роботу потрібно робить.

Взагалі війна — це небезпечна річ. Ситуації бувають різні. Потрібно приймати рішення і приклад подавати хлопцям. Коли ти будеш боятися і казати «ви їдьте, а я вас тут почекаю», то однозначно ніхто не поїде — Ця операцію ви спланували? — Так.

— Танк був без екіпажу? — Він був без екіпажу і абсолютно цілий. Це, найімовірніше, та машинка, яка використовувалася на парадах на Червоній площі. Танкова гармата в цьому танку не зробила жодного пострілу.

Я так розумію, що його неправильно заправили, тому що в паливі були рештки води. Він у ворога заглох. Вони його відтягнули до безпечного, як їм задавалося, місця, де його ніхто не дістане.

— А полонених російських танкістів вам доводилося бачити? — Нашому підрозділу — ні. Зазвичай, танкісти полонених не беруть, тому що під час танкового бою мало хто лишається живий після того, як ми працюємо.

У безпосередній близькості стрілецькі бої танкові підрозділи не ведуть. — Про мотивацію хотів запитати. Які настрої у наших бійців на лінії фронту? — Наші бійці дуже вмотивовані. Я часто проводжу паралелі з 2014 роком, коли війна не зачепила кожного громадянина України.

Тоді досить багато було мобілізованих, тих, які військкомати ловили і відправляли силоміць. Дуже часто хлопці ставили питання: «А що ми тут робимо? А чи дійсно ми робимо все правильно? Навіщо воно треба?». Зараз — пряма протилежність.

Всі хлопці чітко усвідомлюють своє значення і свою роль у цій війні. І кожен свій день бажають і намагаються прожити з користю.

— Та техніка, яку ми отримуємо від наших партнерів, наприклад, модернізовані Т-82, суттєво відрізняються від того, що у нас на озброєнні? — Не можу щодо цього нічого сказати, тому що ця техніка до нас у підрозділ не потрапила.

Дуже шкода, що немає тепловізійних прицілів на більшій частині техніки. Це допомогло б нам і дало б можливість працювати не тільки в період світлового дня, а і в темну пору доби. Але зрештою техніка не настільки важлива, як мотивація.

Якщо навіть десь у чомусь ми поступаємося, то ми це компенсуємо з надлишком бажанням і завзяттям хлопців.

Це може бути надсучасна техніка, але якщо людина її не доглядає, вчасно не обслуговує і не намагається використовувати максимально весь потенціал, то вона нічого не варта.

Якщо техінка вчасно обслуговується, готується до виїзду, якщо екіпаж досконало вивчає всі можливості цієї техніки, намагається їх використовувати, здебільшого успішно, то однозначно перевага буде на боці завзятих.

— Найсучаснішу техніку ви бачили? Танки Оплот, наприклад. — Т-84 у підрозділі є. — Він справді настільки ефективний, як про нього пишуть? — Він дуже класний. Один тільки приклад наведу, чого тільки варті сенсори, які стоять по периметру машини.

Вони дозволяють фіксувати, коли ворог по тобі робить лазерний замір. Це дуже класно — потрапити в засідку майже не можливо. Приклад такий був. Під одним з населених пунктів потрібно було відпрацювати.

Лише танк виїхав за лісосмугу, як відразу спрацювала система і вказала, що його помітили, і вже по ньому прицілюються. Це дало змогу, по-перше, виявити засідку ворога, тому що візуально техніка не спостерігалася, а система спрацювала. А друге — зберегти екіпаж.

Не диво, що найбільша цінність у війні — це люди, солдати. І яка б техніка класна не була, але якщо не буде кому її використовувати, то вона бездієва. — Багато є розмов про те, щоб Україна отримала західні танки — німецькі або американські Абрамси.

Ви до цього готові? — Абсолютно. Було б класно, аби техніка була кращої якості і з більшими можливостями — це пришвидшило і покращило роботу.

— Скільки часу потрібно для підготовки кваліфікованого танкіста? — Я не думаю, що там будуть великі відмінності, тому, щоб освоїти специфіку техніки, не думаю, що потрібно більше місяця. Танк — це танк.

Все плюс-мінус однаково з невеличкою відмінністю щодо, можливо, розташування певних засобів управління чи якихось додаткових можливостей. — Ворог намагається взяти кількістю. Основні бої відбуваються на сході України, але активізувався і південь.

У вас є ідеї, як у командира, як цьому протистояти? — Зараз дуже класна тактика використовується і вона дає свої результати. За допомогою далекобійної артилерії знищуються склади боєприпасів ворога.

Як безпосередній учасник цього процесу, який на собі відчуває артобстріли противника, можу сказати з чіткою впевненістю, що це дуже дієво. Після знищення низки складів з боєприпасами, кількість обстрілів ворог значно зменшив, як і їх активність.

На певних ділянках ЗСУ починають потихеньку переходити до наступу. Ворог, розуміючи, що засобів у нього лишилося значно менше, маючи і до цього низьку мотивацію, починає залишати свої позиції і відступати.

Тому це класна тактика, яку кардинально змінювати наразі і не потрібно, адже кількісно вони ще перевершують [нас]. Тому потрібно робити так, щоб їхня кількість була недієздатною. — Ми з вами бачили масштабний злочин — вбивство захисників Маріуполя в Оленівці.

Які відчуття це викликає у вас, як у солдата? — Жодних почуттів, відчуттів до ворога немає. До них не можна ставитися як до людей. Слово «людина» до них застосовувати неможливо. І це не тільки щодо захисників і теракту в Оленівці.

Це і влучання в пологові будинки, це і ракетні удари по клініках. Це істоти, яким не притаманно нічого людського. Рано чи пізно всі війни закінчуються. І комусь доведеться сідати за стіл перемовин з представниками цієї недонації.

Я не можу собі уявити, як це буде відбуватися. Як хтось може говорити з такими лицемірними і низькими істотами, не людьми. — Які надзусилля має зробити наша країна для перемоги? — Все відбувається дуже добре. Мені цей сценарій здається правильним.

Різкої перемоги нам не можна [отримувати]. По-перше, ядерний потенціал [Росії] досить потужний. І, як на мене, треба все робити поступово, щоб на рівні підсвідомості наш ворог вже програв цю війну. Коли вони це усвідомлять, тоді можна буде їх фізично дотискати.

Якщо буде досить різка наступальна операція і різка перемога, Бог його зна, що у нього в голові. [Ядерна] небезпека реально існує. Тому те, що зараз відбувається, — постійне, планомірне знищення абсолютно всього військового потенціалу, знищення економіки ворога.