Український "шахед" - це просто: чому досі не зроблено аналог найвідомішого дрона РФ

У гаражних умовах його роблять дуже легко, але ось масовому виробництву заважає ціла низка "місцевих чинників" Питають, чому ми не можемо зробити "примітивний шахед"? — так я назвав іранські ударні дрони в попередньому пості.

Чому не можемо? — Можемо! Насправді іранський "шахед" (Shahed 136) — досить примітивна штука, малошвидкісний літальний апарат, погано керований (бо літаюче крило), погано пікіруючий (бо літаюче крило), відносно легко збивається (якщо у вас є чим його збивати), стартує за допомогою порохових прискорювачів (іранці та росіяни так і не змогли створити адекватної катапульти), і взагалі як планер з двигуном, як дрон з автопілотом та іншою авіонікою нічого цікавого не представляє.

У київських гаражах "шахеди" роблять за раз-два. Питання в іншому — в масовому виробництві. На жаль, у нас замість одного уніфікованого українського "шахеда" виробляється десяток схожих моделей різних виробників, тому що у нас ринок, конкуренція і корупція.

Ці "шахеди" мають дуже схожу начинку (електроніку) і досить схожі характеристики, але через те, що їх багато (різних моделей), налагодити масове серійне виробництво або дуже складно, або неможливо.

І неважливо, яка вага бойової частини! Забудьте про це! Стокілограмова авіаційна бомба безпечна на відстані 90 метрів від епіцентру вибуху. Набагато важливіше долетіти до цілі, подолавши РЕБ і ППО, виявити ціль і влучити в неї. А ось з цим і у "шахедів" непросто, і у нас — теж.

Тому що це складне завдання, набагато складніше, ніж копіювання планера і двигуна. Це складна електроніка, софт, штучний інтелект, тактика застосування. Але "експертам" цього не доведеш, їм важливіша потужність боєголовки, яка потрапляє в порожнечу.